Суб'єкти соціально–педагогічної діяльності:
- Державні організації,
- Недержавні організації,
- Органи виконавчої влади,
- Благодійні фонди,
- Соціальні педагоги,
- Громадські соціальні інститути,
- Соціальні об'єднання,
- Працівники виховання (загально–освітні школи, школи—інтернати, вищі навчальні заклади, позашкільні заклади),
- Приватні соціальні служби,
- Психологи,
- Реабілітологи,
- Волонтери,
- Відділення міжнародних організацій (ПРООН, ЮНІСЕФ тощо),
- Соціальні служби для сім'ї, дітей та молоді,
- Заклади соціального обслуговування,
- Притулки,
- Реабілітаційні центри,
- Дружні клініки для молоді,
- Територіальні центри по роботі з населенням.
СУБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — це державні, громадські організації, фізичні особи, що реалізують соціальну політику та надають соціальну допомогу різним категоріям дітей та молоді.
Недержавні організації (об'єднання громадян) — добровільні громадянські формування, утворені на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реалізації прав і свобод. Сьогодні громадські організації залучають додаткові матеріальні та людські ресурси, створюють інноваційні соціальні проекти з метою вирішення важливих соціальних проблем. Значна кількість громадських організацій в Україні дає підстави визначати їх як третій сектор держави поряд з органами влади та бізнесом.
Благодійний громадський фонд — різновид некомерційного фонду, метою якого є залучення різних матеріальних ресурсів, які не заборонені законом, для використання на вирішення окремих соціальних проблем.
Соціальний педагог — спеціаліст, який організовує соціально–педагогічну діяльність з дітьми, молоддю та дорослими в різних соціокультурних середовищах (сім’я, навчальний заклад, трудовий колектив, дитячі та молодіжні об’єднання, клуби тощо) з метою створення для них сприятливих умов соціалізації.
Соціальний працівник — спеціаліст, що працює в державних органах соціального захисту та підтримки. Його діяльність спрямована на надання індивідуальної допомоги людині, сім'ї чи групі осіб, що знаходяться у важкій життєвій ситуації шляхом інформування, консультування, організації різних форм підтримки та обслуговування хворих чи одиноких людей.
Волонтер — людина, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації. За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити волонтерів, які працюють при центрах соціальних служб для молоді та волонтерів — членів різних громадських об'єднань. Серед волонтерів найбільш чисельною групою є учні старших класів та середніх спеціальних закладів, студенти. Як волонтери виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг.
ОБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — окремі особи або соціальні групи, які потребують допомоги чи підтримки в процесі їх соціального становлення та розвитку.
Зважаючи на те, що кожна людина в певний період свого життя потребує більш повного задоволення своїх потреб та інтересів, стикається з окремими труднощами та проблемами, можна говорити про те, що всі люди є потенційними обєктами соціально—педагогічної діяльності. Тому недоцільно характеризувати їх лише за однією ознакою. Нині у теорії та практиці соціально–педагогічної роботи розрізняють об’єкти соціально–педагогічного впливу за кількісними, віковими, статево–рольовими параметрами та змістом проблем, які є найбільш поширеними у практиці соціально–педагогічної діяльності.
Разом з поняттям «об'єкт» в теорії та практиці соціально–педагогічної діяльності вживається термін «клієнт». Це досить близькі за змістом, але не тотожні поняття. Клієнт — особа, яка звернулася з проханням про допомогу до відповідної соціальної служби чи спеціаліста і користується їх послугами.
Так, наприклад, коли соціальний педагог проводить бесіду про переваги здорового способу життя, учні класу є обєктами соціально–педагогічної діяльності. Якщо після бесіди хтось з них в конфіденційній обстановці просить соціального педагога допомоги у позбавленні від певного виду хімічної залежності і спеціаліст починає індивідуальну роботу з підлітком, то в цій ситуації учень є клієнтом соціального педагога. Таким чином, можна розглядати об'єкти соціально–педагогічної діяльності і як потенційних клієнтів фахівців соціальної сфери.
На думку багатьох вчених, те, що людина опиняється в становищі клієнта, можна пояснити такими найбільш типовими причинами:
- відсутність своєчасної соціальної підтримки;
- інфантилізм чи втрата надії на можливість зміни ситуації;
- обмежений адаптаційний потенціал індивіда;
- недостатній досвід у вирішенні певних питань.