Незважаючи на те що проблему взаємозв’язку мови і мислення досліджують від найдавніших часів до наших днів, вона далека від свого розв’язання. У сучасній філософській, логічній, психологічній і лінгвістичній літературі дають різні, інколи взаємозаперечні відповіді на питання про співвідношення цих феноменів. Це зумовлене кількома причинами. У мові й мисленні переплітаються соціальні й індивідуально- біологічні чинники. Процес мислення прихований від безпосереднього спостереження, це той «чорний ящик», про роботу якого ми можемо судити дедуктивно і перевіряти висунуті гіпотези на основі того, що маємо на вході і виході цього ящика, тобто на основі мовленнєвих фактів. Не сприяє розв’язанню проблеми й термінологічна неусталеність. Так, зокрема, в сучасній науці немає однозначного розуміння термінів мислення і свідомість. Це призвело до того, що нерідко говорили про співвідношення мови і свідомості, а малося на увазі співвідношення мови та мислення, і навпаки.
Слід розрізняти поняття «свідомість» та «мислення». Свідомість — це весь процес відображення дійсності нервово-мозковою системою людини; це усвідомлене буття, суб’єктивний образ світу. Мислення — це узагальнене відображення дійсності в свідомості у формах понять, суджень й умовиводів (силогізмів); це вища форма активного відображення об’єктивної реальності, яка полягає в цілеспрямованому, опосередкованому й узагальненому пізнанні суб’єктом суттєвих зв’язків і відношень предметів і явищ, у творчому продукуванні нових ідей, у прогнозуванні подій і вчинків.
Отже, свідомість не зводиться до мислення, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оцінне ставлення людини до світу. Очевидно, до свідомості входять і відчуття, й уявлення. Мислення — вищий ступінь людського пізнання, процесу відображення об’єктивної дійсності; воно уможливлює отримання знання про такі речі, які не можуть бути безпосередньо сприйняті на чуттєвому рівні.Чуттєве сприйняття не дає повного відображення дійсності. Мислення, оперуючи найвищими абстракціями, переборює обмеження чуттєвого сприйняття й повнокровно відтворює дійсність.
Отже, поняття «свідомість» є ширшим від поняття «мислення» і включає його в себе. Однак у науковій літературі трапляються й інші тлумачення цих понять, де термін мислення трактується як ширше поняття, ніж термін свідомість. Тут під свідомістю розуміється вищий ступінь мислення). Щодо питання взаємовідношення мови й мислення існують дві протилежні й однаковою мірою неправильні тенденції:
1) відривання мови від мислення і мислення від мови;
2) ототожнення мови і мислення.
Ототожнювали мову і мислення німецькі лінгвісти Вільгельм фон Гумбольдт і Макс Мюллер. На думку Мюллера, мова і мислення — «лише дві назви однієї й тієї ж речі». До тієї групи належать і вчені, які розглядають мову як форму мислення (А. Шлейхер, Е. Бенвеніст), бо форма і зміст завжди стосуються одного й того самого явища. У наш час обидві крайні тенденції продовжують існувати в різних варіантах. Так, зокрема, різні відношення до мислення і його зв’язку з мовою лежать в основі двох різних напрямів — менталістичного, в якому чітко виявляється прагнення до ототожнення мови і мислення, приписування мові тієї ролі в психіці людини, яка належить мисленню, і механістичного (біхевіористського), який відриває мову від мислення, розглядає мислення як щось позамовне (екстралінгвальне) і вилучає його з теорії мови, оголошуючи мислення фікцією.
Однак переважна більшість мовознавців і філософів не сумнівається в наявності зв’язку між мовою і мисленням. Головна увага вчених спрямована на виявлення характеру зв’язку між цими явищами. Мова і мислення — це особливі дуже складні явища, кожне з яких має свою специфічну форму і свій специфічний зміст.
