Розрізняють конкретне (часткове) і загальне мовознавство.
Загальне мовознавство вивчає загальні особливості людської мови, загальні закони її будови, функціонування і розвитку. Воно також розробляє методи дослідження мов. У рамках загального мовознавства виділяється типологічне мовознавство, що здійснює зіставлення між собою як споріднених, так і неспоріднених мов, зіставлення, спрямоване на з'ясування загальних закономірностей мови.
У центрі уваги загального мовознавства знаходяться так звані мовні универсалії (від лат. universalis - 'загальний'), тобто такі мовні явища, факти, закономірності, які властиві усім мовам світу (абсолютні універсалії) або більшості з них (статистичні універсалії).
Загальне і, зокрема, типологічне мовознавство виявляє і формулює мовні универсалиї, тобто положення, дійсні для усіх мов світу (абсолютні универсалії) або для значної більшості мов (статистичні универсалії).
Абсолютними універсаліями являються, наприклад, наступні твердження:
1) в усіх мовах існують голосні і приголосні звуки;
2) в усіх мовах мінімальною комунікативною одиницею є речення (тобто усі люди говорять реченнями);
3) в усіх мовах є власні назви;
4) якщо в цій мові існує відмінювання за граматичним родом, то в ній обов'язково існує відмінювання за числом.
Отже, до мовних універсалій належать такі явища, як, наприклад, звук (голосний/приголосний), слово, частина мови, ім'я, власна назва, дієслово, числівник, займенник, речення, вираження в ньому відношень між суб’єктом (підметом) і предикатом (присудком), категорії оцінки та ін. Прикладом статистичної універсалії може бути той факт, що майже в усіх мовах в займенниках розрізняється не менше двох чисел (виключення: древня і сучасна яванська мова).
Об'єктом вивчення в загальному мовознавстві можуть служити і досить рідкісні, і навіть унікальні явища, якщо вони представляють інтерес для побудови загальної лінгвістичної теорії.
Отже, загальне мовознавство - теорія науки про мову, досліджує проблему походження мови і загальні закони його розвитку і функціонування, різні мови світу в їх сучасному і попередньому стані з метою з'ясування загальних властивостей мовного процесу. Основні проблеми вивчення загального мовознавства становлять:
- проблема предмета і об'єкту лінгвістики;
- місце мовознавства в системі наук, зв'язку з іншими науками;
- методи лінгвістичних досліджень;
- класифікації існуючих мов світу, проблема мовних універсалій (загальних для усіх або багатьох мов структурних властивостей і особливостей);
- проблема історичного розвитку мови, внутрішніх і зовнішніх умов розвитку;
- проблема системи і структури мови (структурного розчленовування мови, його внутрішніх зв'язків)
- проблема функціонування мови, його зовнішніх зв'язків.
На відміну від загального, окреме (часткове) мовознавство займається вивченням окремих мов, певних груп мов (споріднених і або ні) або їх сімей, наприклад: української, польської і англійської, слов'янських, германських, усіх індоєвропейських і т. д. Залежно від об'єкту вивчення (конкретної мови, групи мов або їх сім'ї) в частковому мовознавстві відокремлюються приватні мовознавчі дисципліни: германське мовознавство (чи германістика - вивчає мови, що належать до германської групи мов), романське мовознавство (чи романістика - вивчає романські мови), слов'яністика, індоєвропеїстика - японістика, тощо. Отже, часткове або окреме мовознавство - наука про конкретну мову або групу споріднених мов.
У частковому мовознавстві окремі мови або їх групи і сім'ї можуть досліджуватися в різних стосунках, в різних аспектах, зокрема в аспекті їхнього стану на момент дослідження, функціонування в той або інший момент, на тому або іншому етапі розвитку або ж з точки зору еволюції, історичного розвитку мов. На цій підставі у рамках часткового мовознавства розрізняється мовознавство описове і історичне.
Існує два підходи до вивчення мови :
- синхронічний (від грецьк. synchronos - 'одночасний') - досліджує мовні факти в конкретний момент історії;
Описове мовознавство застосовує синхронічний підхід та вивчає мови (чи окремі їх рівні, певні мовні факти, явища) за їх станом на відомому етапі розвитку. Звичайно це сучасний їх стан, рідше - стан попередніх етапів розвитку (наприклад: сучасна англійська мова, англійська мова епохи Ч. Дікенса). При цьому в центрі уваги мовознавців знаходяться різні мовні явища, факти, одиниці різних рівнів мови в їх зв'язках і взаєминах, системні відношення між ними.
В рамках описового мовознавства виділяється зіставне або порівняльне мовознавство, яке вивчає дві (рідше - більше двох) споріднених або неспоріднених мови з навчально-методичною метою, тобто для полегшення засвоєння матеріалу різних мов, передусім нерідних по відношенню до рідної мови осіб, що навчаються. Наприклад, зараз студенти – майбутні фахівці з перекладу англійської мови вивчають спецкурс «Порівняльна лексикологія англійської та української мов».
- діахронічний (від грецьк. dia - 'через' і chronos - 'час')- досліджує особливості історичного розвитку мови.
Історичне мовознавство застосовує діахронічний підхід та вивчає мови й різноманітні мовні факти і явища, з огляду на їхні зміни та розвиток (на основі результатів описового мовознавства). При цьому в центрі уваги дослідників опиняються зміни, що відбуваються в мовах, що вивчаються, тобто різні мовні процеси. Як приклад можна привести опис мовного матеріалу, мовних фактів в навчальних посібниках з історії англійської мови (напр., Great Consonant Shift).
Практичне і теоретичне значення мовознавства полягає можливості вирішення цілої низки питань., а саме, зокрема, Теоретичне мовознавство допомагає вирішити актуальні питання пов'язані з визначенням:
- природи і сутті мови, її зв'язком з суспільством і мисленням.
- будовою мовної системи (системи звуків, словарного складу, граматичних форм і категорій) і особливостями її конституентів (слів, словосполучень, речень і так далі);
- розумінням системності або системної природи мови (а саме, як структурні частини об'єднуються та функціонують в якості єдиного цілого).
Практичне значення мовознавства, його прикладний аспект полягає в тому, що наукові знання використовуються для вирішення практичних завдань, пов'язаних з
- створенням і удосконаленням писемності;
- навчанням письму, читанню і розвитку мовлення;
- вивченням іноземних мов;
- створенням систем автоматизованого перекладу.
