Появу на політичній карті світу нової незалежної держави – України – зумовила низка чинників.
Зовнішні чинники:
1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;
2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;
3) втрата центром контролю за подіями на місцях;
4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;
5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;
6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у після-путчовий період.
Внутрішні чинники:
1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;
2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;
3) певна стабільність українського товарного ринку;
4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;
5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;
6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;
7) багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.
Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого – у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері – від тоталітаризму до демократії; в економічній – від командної до ринкової економіки; у соціальній – від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній – від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» – до власної державності, від формальної незалежності – до реального суверенітету.
