Міністр внутрішніх справ Петро Столипін став ініціатором земельної реформи 1906-1911 рр. (розпочалася 9 листопада 1906 р.). Реформа повинна була знизити соціальну напруженість на селі, сприяти більш ефективному веденню селянами свого господарства, забезпечити збереження поміщицького землеволодіння, розширити освоєння вільних земель на сході Росії. До реформи основою селянського землеволодіння була громадська власність на землю. Мешканці села складали громаду, яка володіла селянською землею, а окремі родини мали свої наділи, але не могли ними вільно розпоряджатися. У громадах існував принцип кругової поруки (якщо найбідніші з селян не могли сплатити податки, за них це робили більш заможні сусіди). Селянська родина не могла продати свій наділ без згоди громади, періодично громада могла перерозподіляти наділи між родинами. Указ від 9 листопада заохочував вихід селян із громади. На вимогу селян їм виділяли землю однією ділянкою, яка ставала приватною власністю. Якщо родина продовжувала мешкати в селі, то така ділянка називалася «відруб». Якщо родина будувала окрему садибу за межами села, то таке володіння називалося «хутір». Зміст цього етапу реформи зводився до того, щоб із громади вийшли найбагатші та найбідніші селяни. Біднота могла тепер продати свої наділи, куркулі могли розширити свої володіння за їхній рахунок і більш інтенсивно використовувати нову техніку. Перед тими, хто продав наділи, стояв вибір: залишитися на селі і стати наймитами, переїхати до міст і стати робітниками або переселитися до Сибіру, Казахстану і на Далекий Схід, де держава їм безкоштовно надавала великі ділянки землі. П. Столипін розраховував, що за 20-25 років землі куркулів у європейській частині країни та землі переселенців на Сході перетворяться на ефективні фермерські господарства.
Вплив реформи на Україну
Україні близько 44 % селян перед реформою входили до громад. За перші роки реформи близько 25 % господарств вийшли з громад. Селяни ставали власниками, купували землю не тільки в розорених сусідів, а й у поміщиків. Чисельність багатих селян поступово збільшується. У 1907-1909 р. переселення селян на схід набуло величезних масштабів, особливо багато селян виїхало з Лівобережної України. Основна частина переселенців осіла на берегах Амуру та в Примор'ї, багато хто з них успішно організував свої нові господарства. Проте реформа мала суперечливі результати. Значна частина селян не змогла пристосуватися до нових умов і повернулася назад, багато хто залишився у своїх селах. Після повернення селяни працювали наймитами і не мали перспектив поліпшити своє матеріальне становище. Більшість із них вимагала розподілу поміщицьких земель, соціальна напруженість у деяких селах навіть посилилася.
Реформа в Україні мала частковий успіх. Вона могла дати результати за умови тривалого мирного розвитку країни, але в перші переломні роки вона виявилася важким випробуванням для найбіднішого селянства.
