У другій половині ХІХ ст. в Україні як в Європі вцілому відбувалося оформлення і вироблення ідейних основ національно-визвольних рухів. Український національний рух розглядається у періодах 50-60, 70-90 рр. Форми: народницький, соціал-демократичний, ліберальний та національний рухи. Вихідці з дворянської та різночинської інтелігенції, як реакцію на пореформений злам традиційного селянського життя, створили народницький рух у 60-80 рр., обстоювали необхідність перходу до народного вироб-ва, індустріалізації, ставка на селян. Засіб – революція. Соціал-демокр.рух у 70-х рр. На ідеології марксизму, пропагандисти: Зібер, Подолинський. Марксизм робить ставку на пролетаріат. Ліберальний рух на основі земської опозиції у 70-80 рр. Ідея побудови економіки на основі конкур., вільного ринку, держава-демократія. Національний рух- це громадівський рух. Основною метою громад була ліквідація царизму, кріпацтва, установлення демокр. республіки. форми діяльності: культурно-освітня діяльність, часопис „Основа”. Діячі: Антонович, Драгоманов. Як реакція на рухи в Україні з боку Росії видаються Валуєвський циркуляр та Емський указ.
Революційна хвиля 1848–1849 pp., що охопила Європу, зумовила кардинальні зрушення не тільки в аграрній сфері Австрійської імперії. Під її потужним впливом зазнала змін вся суспільна організація держави. Імператор Фер-дінанд змушений був декларувати буржуазно-демократичні свободи та проголосити конституцію. Ці радикальні зрушення сприяли пожвавленню суспільного руху в західноукраїнських землях.
У середині XIX ст. українська спільнота здобула свій перший досвід парламентаризму. У скликаному в липні 1848 р. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів (27 з них селяни). Депутати від народу виступали за безплатне скасування кріпацтва, поліпшення становища селян, розглядали різні аспекти національних відносин (зокрема, подали петицію, підписану 15 тис. осіб, що містила вимогу поділу Галичини на польську та українську частини).
Наприкінці першої половини XIX ст. революційна хвиля, досягнувши свого піку, поступово пішла на спад. За цих обставин абсолютно логічним був наступ реакції консервативно-охоронницькі сили імперії одну за одною почали відвойовувати втрачені позиції. Вже в березні 1849 p. було розпущено австрійський парламент, невдовзі відмінено конституцію. У нових умовах, коли абсолютизм відновив свої права. Головна Руська Рада виходила за межі жорстко централізованої системи імперії і 1851 p. була розпущена.
Ці та інші модернізаційні зрушення позитивно відбилися на житті західноукраїнських земель, активізували суспільну діяльність населення, особливо у культурній сфері. Однак незабаром знову запанувала реакція, яка перекреслила більшість революційних завоювань.
