Росії на першому етапі Ливонської війни (1558 - 1583 р.); -бажання литовської шляхти зрівнятися в правах з польською; -намір Польщі загарбати укр. землі;
б)зміст унії- Польща й Литва об'єдналися в єдину державу Річ Посполиту; на об'єднаній території встановлювалися: єдиний державний устрій, загальна грошова система, єдиний сейм, суд, закони й т.п. по польському зразку; загальний польський король ( щобув одночасно великим князем Литовським) обирався й польськими й литовськими феодалами; польські феодали могли мати землі в Литві, литовські - у Польщі; католицтво, як гос. релігія й др.
в)значення Унії- допомогла переможно завершити Ливонскую війну, але різко підсилила колонізацію українських, білоруських і литовських земель, класове й національно-колоніальне гноблення працюючого населення;
г) наслідку Унії: -захоплення українських земель місцевою, частково-польською шляхтою, що поступово перетворювалася у великих землеробських магнатів, з посиленою енергією українських селян, що експлуатували; -покріпачення остаточно затверджене Литовським статутом .1588 р.; -ополячиння української знаті, що приймала мова, традиції, вірування Польщі.
У той самий час, коли селянство втрачало свої права, польська шляхта посилювала свої позиції та політичний вплив. Спочатку шляхта намагалася обмежити свої обов'язки перед сюзеренами. Вчорашні воїни, а тепер підприємці, вони прагнули обмежити право короля починати військові дії, оскільки не бажали брати участь у воєнних походах, бо можна було отримувати великі прибутки з власних маєтків. На початку XVI ст. шляхта підкорила собі місцеві сейми, а невдовзі і загальний сейм Речі Посполитої, якому належала вища законодавча влада в країні. Тепер шляхта, що становила 8-10% населення. Обмеження королівської влади було лише однією з цілей шляхти. Вона також прагнула позбавити будь-який прошарок суспільства можливостей загрожувати їхньому привілейованому становищу. Тому шляхта розпочала боротьбу ще на два фронти: проти магнатів (з їхньою монополією на високі посади і величезними земельними маєтностями) та проти міських заможних верств, оскільки вбачала в них суперників у торгівлі. І хоча майже 420 українських міст отримали Магдебурзьке право, шляхта знаходила можливості його обмежувати і втручатися в міські справи. Перевага сил була на боці польської шляхти. На початку XVI ст. більшість міст було позбавлено права голосу в сеймі, а місцевим купцям було заборонено їздити по товари за кордон. У той самий час сейм звільнив шляхту від податку на ввіз і вивіз товарів, через що торгівля почала зосереджуватися в руках щляхтичів. Отже, включення українських земель до складу Речі Посполитої заклало основу майбутніх протиріч в суспільстві й принесло українському населенню різке посилення визиску, національно-релігійну дискримінацію, колонізацію й покатоличення.
