Початок періоду литовської експансії припадає на 1340 рік, коли Любарт став княжити на Волині й у Галичині. До середини XIV ст. литовський князь Альгердас поїш» рив свою владу на дрібні українські князівства, розташовані на лівому березі Дніпра, а в 1362 р. його війська зайняли Київ. У1363р.литовці.рушили.на.Поділля потім протягом двох десятиліть під контроль Литви перейшли також Київська земля, Сіверщина і Поділля, внаслідок чого майже вдвічі збільшилася територія Великого князівства Литовського.
Причини лит експансії: -зростання держави завжди потребує розширення її територій; -повернення захоплених раніше руськими князями територій; -особисте збагачення литовських князів. Збагачення феодалів за рахунок земель. Методи: Ненасильницькі: литовці не руйнували старих форм життя місцевого населення; -Вони будучи менш розвинутими ніж руси перейняли від русичів всі головні форми життя: держ.устрій-князівство; військову одиницю-дружина; судову; грошову систему; мова; писемність; релігія; на всі повідні посади руських князів і бояр. Литовці в процесі експансії звільнили русичів від монголо-татарського іга. Наслідки: -утворилася русько-литовська держава, яка проіснувала до 1569; -Литва з другорядної держ перетворилася у одну з наймогутніших; -русько-лит держ ще на 1,5 ст зберегла давньорькі традиції; -загострення протиріч між Литвою і Польщею;
Уся повнота влади у Великому князівстві Литовському була зосереджена у руках великого князя. На відміну від Київської Русі князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників. по-перше, що з XVI ст. на українських землях діяли Литовські статути — кодекси середньовічного права Великого князівства. По-друге, попри те, що власне литовські землі становили приблизно лише одну десяту всієї держави, литовці не асимілювалися у східнослов'янському етносі, а навпаки, чимдалі посилювали централістські тенденції.
Одним із основних зовнішньополітичних завдань Литовської держави була боротьба з Золотою Ордою. Значною подією стала перемога литовсько-українсько-білоруського війська над татаро-монголами на Синіх Водах у 1362 р. Фактично татаро-монгольське іго на українських землях було ліквідоване за часів правління Вітовта, сина Кейстута (1392— 1430 рр.). Але виникла реальна загроза з боку Тевтонського ордену. Крім цього, після битви на Куликовому полі (1380 р.) посилювався вплив Москви. Все це зумовило для Литви вибір союзника в особі Польщі, яка до того ж потрапила в залежність від Угорського королівства.
В серпні 1385 р. у м. Крево було підписано угоду про об'єднання (унію) між Великим князівством Литовським і Польським королівством. Литовський князь Ягай-ло одружується з польською королівною Ядвигою, переходить в католицьку віру, проголошує католицтво єдиною релігією для населення Литви і стає польським королем. Кревська унія, безумовно, створила реальні передумови для боротьби з тевтонською агресією. Але разом із тим вона забезпечила посилення польської експансії на територію Великого князівства Литовського.Тому в 1392 р. у м. Острові підписується компромісна угода, за якою Польща визнавала Вітовта довічним правителем Литви. В 1398 р. він був проголошений королем литовським і руським. Тим самим фактично було відмінено Кревську унію. Продовжуючи політику централізації, Вітовт ліквідує Волинське, Подільське та Київське князівства, тим самим фактично скасувавши колишню автономію українських земель.Часи, прожиті українським народом у Великому князівстві Литовському, незважаючи на значний польський вплив і відсутність повноцінного національно-політичного розвою, мали в цілому позитивне значення.
