Скіфи, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Крім того існували ще скіфи-скотарі та скіфи-землероби. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян. Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів, що змушували інших скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. Це був доволі жорстокий народ. Родовід ішов по батьківській лінії. Разом із померлим чоловіком часто вбивали й ховали його молодших жінок. Суспільно-економічне розшарування стало досить помітним явищем серед «царських» скіфів. Крім награбованого у війнах, основним джерелом багатств для них слугувала торгівля з грецькими колоніями у Причорномор'ї. Продавали: збіжжя, віск, мед, хутра, рабів. За це вони отримували вина, ювелірні вироби, інші предмети розкошів. Скіфи швидко завойовували нові і нові території. Початком кінця стала поразка у 339 р. до н. е., яку завдали македонці кочовикам. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати — інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Криму, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е.
Сармати. Майже протягом 400 років, від 2 ст. до н. е. до 2 ст. н. е.. у степах Північного та Східного Причорномор'я панували сармати, які прийшли з Волги. Спочатку вони мирно змішувалися з такими ж іраномовними скіфами, а також греками, але зрештою вони підкорили скіфів, поглинувши у своїй масі велике число простого люду. Велика роль відігравали в їхньому суспільстві жінки. За легендою, сармати походять від союзу амазонок зі скіфами. Але точно відомо, що сарматські жінки були воїнами. Дані археології свідчать про те, що сарматських жінок часто ховали разом зі зброєю і що вони нерідко виконували функції жриць. Сармати займались торгівлею. Їхні каравани мандрували у найдальші краї, з яких везли китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне каміння і дуже швидко звикли до розкоші. Не знаючи міри у задоволенні своїх бажань. Як і всі кочові володарі українських степів, сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксолани та алани. Кожне з цих сарматських племен прагнуло до панування на Україні. Однак намагання ці співпали з тривалими й всеохоплюючими переміщеннями племен, що йшли через Україну і сарматам було важко втримувати владу над своїми територіями. Нарешті, у II ст. н. е., їх остаточно знищили страшна навала гунів зі сходу, наскоки германських готів і вперта оборона римлян на заході.
