Важливу роль у формуванні правових засад діяльності школи відіграв прийнятий 13 травня 1999 р. Закон України «Про загальну середню освіту», її головне завдання полягає у вільному розвитку людської особистості, формуванні цінностей правового, демократичного суспільства, навчальні заклади нового типу — гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понад 500.
В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл.
Відповідно до Закону України «Про освіту» систему вищої освіти складали навчальні заклади І-IV рівнів акредитації.
Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рівні сучасних вимог. Поряд із державними, розвиваються навчальні заклади, що перебувають у комунальній та приватній власності.
Наука. З одного боку, вперше за тривалий час вчені отримали можливість без огляду на партійно-державні інстанції займатись своєю улюбленою справою. Розширились можливості публікації та впровадження результатів наукових розробок. З іншого боку, розрив існуючих наукових зв'язків у рамках колишнього СРСР ускладнив роботу багатьох колективів. В результаті за 90-ті роки вдвічі зменшився обсяг наукомісткості українського виробництва, а темпи скорочення державних витрат на науку вдвічі перевищили загальні показники падіння обсягів виробництва в державі. Майже вдвічі зменшилось число науковців. Проте за цих складних умов українська наука все ж розвивалась. Найбільшого прогресу досягнуто у сфері гуманітарних наук.
Провідним центром наукових досліджень залишалась Національна академія наук. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки внесли академіки НАН України Ю. Митропольський (математична фізика), Ю. Гузь (механіка), П. Костюк (фізіологія), В. Грищенко (кріобіологія), Ю. Глеба (клітинна інженерія), В. Та-цій (правознавство), І. Дзюба (літературознавство), П. Тронько, В. Смолій (історія), І. Курас (політологія), В. Шинкарук (філософія).Субкультура — система цінностей і норм, установок, способів поведінки і життєвих стилів певної соціальної групи, відмінна від пануючої в суспільстві культури, хоча й пов'язана з нею.
В сучасному суспільстві існує значна кількість таких субкультур. Це класові, етнічні, молодіжні субкультури і т.п.
Девіантні і навіть делінквентні (злочинні) субкультури виробляють такі системи цінностей і норми поведінки, стилі життя, які в пануючій культурі розглядаються як антигромадські або злочинні. Вони формуються в особливих соціальних умовах і для деяких соціальних груп надають специфічні можливості розв'язання проблеми бідності, низького статусу, обмежених соціальних можливостей і т.п.
Всередині системи цінностей субкультури і її статусної структури відбувається соціалізація членів даної соціальної групи, і в цьому значенні вона нічим не відрізняється від "стандартної" соціалізації законослухняних громадян. Тому злочинність не може бути переконливо пояснена з точки зору індивідуальних підходів — це явище у вирішальному ступені пов'язано з особливостями соціалізації в контексті субкультури, що специфічним чином компенсує індивідам і соціальним групам їхню невдачу в суспільстві, здійснює передачу і відтворювання девіантних вдач.
Молодіжні субкультури часто також розглядаються як девіантні, виявляють якийсь ступінь опозиції пануючій культурі. Молодіжні субкультури розвиваються частіше за всього на основі своєрідних стилів в одязі і музиці і пов'язані з розвитком суспільства споживання, що створює всі нові і нові ринки продукції, націлені перш за все на молодь.
Молодіжні культури — це культури демонстративного споживання. Виникнення молодіжних субкультур пов'язане також з підвищенням частки і значення вільного часу, дозвілля, навкруги якого і формуються всі відносини; вони зосереджуються також більшою мірою на дружбі і групі однолітків, а не на сім'ї. Крім того, зростання життєвого рівня дозволяє здійснювати масштабні експерименти з способом життя, пошук інших, відмінних від культури дорослих, культурних підстав свого існування.
Поняття субкультури передбачає існування пануючої культури, наявність ціннісно-нормативного консенсусу в суспільстві. Проте для суспільства постмодерну характерна культурна фрагментація, мультикультуралізм, що робить вельми проблематичним існування цілісної культури.
