Стратегія уряду України щодо подальшого входження її у світову економіку полягає в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу. Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду України в межах цієї стратегії такі:
- не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту та імпортозамінного виробництва;
- на основі створення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції, створеної на основі високих технологій;
- активно впроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництв, які І «стають на ноги», модернізуються, потенційно конкурентоспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Нині набір важелів для збереження цінової конкурентоспроможності основної маси українських експортних товарів — «металу, сировини і напівфабрикатів, а також імпортозамінної продукції досить обмежений.
Зміцнення курсу національної валюти або підтягування йо-до паритету купівельної спроможності (ПКС) наближає її внутрішні ціни до світових. У результаті неминуче знижується цінова конкурентоспроможність вітчизняних виробників, що насправді веде до скорочення експорту і зростання імпорту. Для України, яка стикається з перманентними труднощами в обслуговуванні державного зовнішнього боргу і потерпає
У підвищенні конкурентоспроможності та стимулюванні експорту, насамперед готової продукції, неможливо обійтися без використання загальноприйнятих і тих, що довели свою І ефективність, важелів. Серед них — пільгове кредитування й оподаткування, надання державних гарантій під зовнішнє фінансування експортного виробництва і постачання продукції ;у кредит, страхування експорту від ризиків, державне сприяння проведенню вітчизняної продукції на зовнішні ринки.
Отже, інтереси підвищення національної конкурентоспроможності в умовах входження економіки України у світове господарство вимагають:
- внесення коректив у зовнішньоекономічну політику, не вдаючись до уніфікації тарифних ставок;
- збільшення частки інвестицій в основний капітал і частки витрат на інновації в загальному обсязі промислової продукції;
- збереження науково-технічного потенціалу, у тому числі за рахунок розширення державного фінансування фундаментальної науки, досліджень та розробок, а також освіти. Не варто забувати, що нині більше 50% економічно активних громадян розвинених країн зайнято не фізичною, а розумовою працею, а у США їх більше 2/3. Сьогодні стає все більш очевидним, що майбутнє не тільки окремої людини, а й тієї чи іншої країни буде залежати від загальноосвітнього рівня населення. За оцінкою економістів, у розвинених країнах 60% приросту національного доходу пов'язані зі зростанням знань освіченості суспільства.
Конвергенція, або поступове скорочення відмінностей, в основних економічних показниках між нинішніми країнами-членами ЄС і кандидатами, на сьогоднішній день ще лишається. Україна все робить для того, щоб стати в майбутньому членом ЄС.
