У 60-х роках XIX ст. популярними стали теорії "індустріального суспільства" французького соціолога Р. Арона і "стадії економічного розвитку" американського соціолога У. Ростоу.
Продовженням цих узагальнень стала теорія про постіндустріальне суспільство. Найвидатніші її представники — Д. Белл, Г. Кант, 3. Бжезінський (СІЛА), Ж. Ж. Серван-Шрейбер і А. Турен (Франція). В основу поділу всесвітньої історії (в т.ч. й економічної історії світу) вони поклали поділ на доіндустріальне (аграрно-ремісниче, традиційне) та індустріальне (прогресуюче) і постіндустріальне суспільство. В основу цього поділу покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці. У концепції "постіндустріального суспільства" стверджується, зокрема, що залежно від технічного рівня суспільства в історичному аспекті послідовно домінує "первинна" сфера господарської діяльності — сільське господарство; "вторинна" сфера економічної діяльності — промисловість, а на сучасному етапі — "третинна" сфера — сфера послуг та інформатики, в якій провідна роль належить науці та освіті.
Формаційний (марксистсько-ленінський) підхід до періодизації історії, в т.ч. історії господарства, не виправдав себе.
Однією з найбільш прийнятних для періодизації економічної історії світу й України є така, що виділяє наступні періоди:
І. Господарські форми первісної доби та перших цивілізацій (від найдавніших часів — V ст. н.е.).
ІІ. Господарські форми доби середньовіччя (VI — XV ст.).
III. Господарські форми періоду формування індустріального суспільства (XVI — перша половина XIX ст.).
IV. Господарські форми індустріального та постіндустріального суспільства (друга половина XIX — XX ст.).