диференційна психологія

1. Предмет і завдання дп.

Диференційна психологія –наука яка вивчає відмінності між індивідам і групами людей, які об’єднані за певною ознакою, а також причини і наслідки цих відмінностей.

Предмет: закономірності виникнення та прояву індивідуальних, групових та типологічних відмінностей.

Завдання: вивчення джерел варіабельності вимірювальних ознак, аналіз групового розподілу ознак , аналіз типологічного розподілу ознак.

1. Індивідуальні особливості  пізнавальних психічних процесів

До пізн пс. процевів відносять: пам'ять,здібності, увагу, сприймання

Пам'ять-інд. Відміності пов’язані з типом памяті та її якісними характеристиками, вони обумовлені типом нс, співвідношенням сигнальних систем., віком, специфікою навчання, виховання,проф.. діяльності. Проявляються у таких характеристиках: точність, швидкість, об’єм, довго тривалість, запам’ятовування, готовність до відтворення.

Сприймання- інд. Особливості полягають у :

• Конкретність, абстрактність
• Аналітичність, синтетичність,
• Об’єктивність, суб’єктивність
• Описування-пояснення
• Орієнтування за кольором і за формою

Мислення

• Самостійність-м=сам ост. Приймати рішення, без допомоги
• Критичність-не підпадати під вплив
• Гнучкість-зміна дій  при зміні ситуації
• Глибина мислення
• Ширина- охоплення великої кількості питань

Уява

• Яскравість образів
• Глибина образу
• Новизна та осмисленість результатів

Мова- тональність, тембр, темп, готовність(усна),  словниковий запас, набір простих і складних речень, логічний зв'язок.

Здібності-успішне виконання тих чи інших діяльностей

Задатки-здібності(заг, спеціальні)- обдарованість-талант-геніальність-мудрість

Фактори: синзетивний період, поштовхи ярких емоц хвилювань,мотивац. Особл( гени, середовище)

3.соціогенетична теорія

Автор джон локк, людина народжується пустою дошкою.

1. Напрямки розвитку дп.

Американський, вітчизняний, європейський,

• Загально-наукові, спостереження, експеримент,
• Власне-пс. методи-інтроспекція, самоспостереження,самооцінка
• Психофізіологічні методи
• Вікові- тестування, анкетування…

Псохогенетичні-призначені на виявлення домінуючих факторів серед, чи генетико:

• Генеалогічний,
• Метод прийомних дітей
• Метод близнюків
• Метод контрольного близьнюка
• Математичні

4.      Індивідуальний стиль діяльності-У радянській диференціальній психофізіології було розроблено концепцію індивідуального стилю діяльності (ІСД) - зумовлену типологічними особливостями нервової системи стійку систему способів оптимального здійснення діяльності. Особливістю цієї концепції є зосередження на адаптивній функції стилю, у структурі якого виокремлюють два компоненти: психофізіологічний і психологічний.

Індивідуальний стиль діяльності (ІСД) - властива Індивіду система навичок, методів, прийомів, способів розв'язання завдань певної діяльності, що забезпечує більш-менш успішне її виконання.

Людина, свідомо або стихійно мобілізуючи свої цінні для роботи якості, одночасно компенсує або долає ті, які перешкоджають досягненню успіху. Унаслідок цього формується індивідуальний стиль діяльності - неповторний варіант типових для певної людини прийомів роботи у звичних для неї умовах. У руслі цього напряму вивчають стилі моторної активності, стилі емоційної поведінки, спілкування і керівництва, стилі вольової активності та саморегуляції, проте гіпотез, що розглядають стиль як цілісну структуру індивідуальності, досі не вироблено.

Одне з найважливіших завдань навчання полягає в тому, щоб допомогти людині знайти стиль діяльності, найбільш відповідний її індивідуальним особливостям. мех.становлення ісд:адаптація, компенсація, корекція.шляхи формування:стихійний і цілеспрямований.

1. Поняття типології і типу
2. Теорія спадкових факторів(біне, гальтон, кеттел), представники даної теорії вважали біологічний фактор домінуючим, гени, хромосоми…

7.      Характеристика основних когнітивних стилів: когн. стиль-відносно стійка індивідуальна особливість пізн.процесів , проявляється у процесах пізнання, навчання проф.. діяльності( гарднер) виявляється коли надається перевага тій чи іншій стратегії і пов’язані з особливостями нс, темпераменту, вихованням і навчанням. Когнітивні стилі - це індивідуально-своєрідні способи переробки інформації про актуальну ситуацію (способи її сприйняття, аналізу, категоризації, оцінювання тощо). Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

Основою феноменології стильового підходу в межах описаних вище теоретичних напрямів вважають комплекс кількох когнітивних стилів.

Полезалежність - поленезалежність

Його описав Г. Віткін у зв'язку з вивченням ефектів "фігура - фон" у тестах просторової орієнтації та "частина - ціле" в перцептивних тестах. Тенденція контролювати вплив зорового поля за рахунок опори на внутрішній досвід і легко виокремлювати частину зі складної фігури отримала назву "поленезалежність" (ПНЗ), а тенденція покладатися на зовнішнє видиме поле і зазнавати труднощів при виділенні частин із цілого - "полезалежність" (ПЗ).

Віткін визначав ПЗ - ПНЗ як структурувальну здатність у сприйнятті. Вона співвідноситься з такими показниками інтелектуальної діяльності, як "гнучкість завершення гештальту" за Терстоуном (завдання: відшукати просту деталь у ряді складних геометричних фігур тощо); "адаптивна гнучкість" за Гіл-фордом (завдання на кмітливість: знайти суперечність у проблемній ситуації або змінити задане розташування сірників з метою отримання певної геометричної фігури); успішність виконання просторових субтестів шкали Векслера ("Кубики" і "Складання фігур"); успішність розв'язання задач Дункера (здатність долати "функціональну фіксованість") і Лачинса (здатність переходити від старих способів розв'язання завдань за зміни умов). На думку Віткіна, всі психологічні вимірювання (у т. ч. ПЗ - ПНЗ) певною мірою характеризують здатність долати складно організований контекст.

Проте з часом з'ясували, що показники ПЗ - ПНЗ стосуються ширшого спектра проявів інтелектуальної активності, зокрема навчання. Незалежні від поля люди включаються в процес навчання радше як його активні учасники, ніж як глядачі. Тому ефективності навчання поленезалежних осіб сприяє внутрішня мотивація, а полезалежних - зовнішнє підкріплення.

ПЗ - ПНЗ впливає на роботу з текстом: поленеза-лежні учні мають переваги, коли текст потребує пере-структурування і реорганізації.

У сфері міжособистісних стосунків полезалежні особи чутливіші до соціальної інформації, доброзичливі і товариські, схильні тримати коротшу фізичну дистанцію в умовах реального спілкування, прагнуть підтримки і допомоги, прислухаються до думки авторитетів. У свою чергу, поленезалежним особам властиві протилежні психологічні якості.

Оскільки полезалежні особистості мають корисніші в міжособистісних стосунках установки і якості, то, на думку Віткіна, можна говорити про більшу розвиненість у них соціальних здібностей, а у поленезалежних - когнітивно-переструктурувальних. Це є доказом біполярної природи когнітивного стилю: полюс ПНЗ свідчить про інтелектуальну компетентність особистості, а полюс ПЗ - про соціальну. Згодом Віткін розширив трактування ПЗ - ПНЗ, зробивши акцент на характері спрямованості суб'єкта: на зовнішні фактори (тенденція бути полезалежним) або на внутрішні (тенденція бути поленезалежним).

Вузький - широкий діапазон еквівалентності

Цей когнітивний стиль характеризує індивідуальні відмінності в схильності використовувати або багато, або мало категорій при сприйнятті подій (тобто демонструвати при оцінюванні об'єктів строго деталізовані критерії або навпаки - узагальнені). Вітчизняні автори цей стильовий параметр інтерпретують як "аналітич-ність" (здатність виявляти відмінності в ряді об'єктів) і "синтетичність" (схильність виявляти схожість у ряді об'єктів).

Р. Гарднер і співавтори наголошують, що вузький діапазон еквівалентності співвідноситься: близькістю вільних асоціацій до слова-стимулу; буквальністю відтворення і меншою оригінальністю в розповідях по ТАТ; тенденцією наближати свої оцінки до деякої середньої величини; перевагою простих, симетричних фігур у тесті Баррона - Велша, а також схильністю пропонувати одноманітні відповіді при виконанні тесту "Способи використання предмета" Гілфорда.

Отже, аналітичність можна тлумачити як наслідок використання жорстких суб'єктивних критеріїв або оцінних шкал з малою ціною поділу, а синтетичність - як результат використання м'яких критеріїв або слабо-диференційованих оцінних шкал.

Особи з широким діапазоном еквівалентності ("синтетики") в тесті Роршаха дають більше відповідей у зв'язку з різними аспектами людського життя, більше виділяють цілісних людських фігур, у них більше відповідей типу "людські рухи". При описуванні картинок ТАТ у "синтетиків" переважає звернення в минуле, тобто орієнтація на пошук причин того, що відбувається.

Вузькість - широкість категорії

Вона відображає ступінь диференційованості однієї категорії (різні варіації значення категорії "великий", ступінь розмежування різних відтінків "червоного кольору" і т. ін.). Вузькі категоризатори схильні специфікувати свої враження і обмежувати галузь вживання категорії, а широкі - підводити під одну категорію велику кількість прикладів, що її підтверджують.

Дівчатка порівняно з хлопчиками звичайно обирають вузьку категоризацію (своєрідний концептуальний консерватизм). Випробовувані, у яких були викликані позитивні емоції, схильні створювати і використовувати ширші категорії.

Ригідний - лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль

Він характеризує ступінь суб'єктивного відчуття складності, яким супроводжується перехід від одної діяльності до іншої. Ригідний контроль свідчить про неможливість швидкого переходу з однієї пізнавальної функції на іншу в ситуації когнітивного конфлікту через низький ступінь їх автоматизації, гнучкий - про відносну легкість такого переключення завдяки високому ступеню автоматизації.

При обстеженні учнів 6-х класів з'ясували, що полюс ригідності співвідноситься з низькими показниками продуктивності мимовільного і довільного запам'ятовування, а також із нижчою навчальною успішністю.

Толерантність до нереалістичного досвіду

Вона проявляється в ситуаціях невизначеності, суперечності, двозначності, припускає можливість прийняття вражень, що не відповідають або навіть суперечать тим знанням, що людина має оцінювати як правильні та очевидні.

Нетолерантні до нереалістичного досвіду особи в завданнях на сортування схильні формувати групи об'єктів за стандартними, передбачуваними ознаками, задавати багато уточнювальних запитань при аналізі невиз-начених інтерперсональних ситуацій.

Вузькість - широкість сканування

Цей стиль виявляється в індивідуальних особливостях розподілу уваги, які характеризують широту охоплення аспектів ситуації і точність врахування її релевантних ознак. Спочатку він мав назву "фокусувальний контроль", оскільки першочерговою вважали здатність випробовуваного концентруватися на об'єктивно заданих характеристиках стимулу. Його замінив "сканувальний контроль", бо фокусування уваги ґрунтувалося на постійному скануванні видимого поля.

Індивідуальні особливості в скануванні зумовлюють відмінності в станах уваги (тобто відмінності в кількості інформації, яка збирається до висловлювання думки) і здатності пригнічувати (вгамовувати) імпульсну експресію.

Полюс широкого сканування позитивно корелює з фактором Кеттела "добре моральне виховання" і негативно - з фактором Айзенка "імпульсивність". Вузькі сканувальники описують себе як людей емоційних, широкі - показують менш виражену інтерференцію в методиці Струпа, тобто краще контролюють вербальні реакції. Висловлюють припущення про те, що екстенсивність сканування є проявом дії загальнішого механізму, а саме: здатності гальмувати, стримувати власну імпульсну активність.

Загострювання - згладжування

Йдеться про особливості зберігання у пам'яті запам'ятованого матеріалу. У "згладжувачів" збереження матеріалу супроводжується Його спрощенням, втратою деталей, забуванням фрагментів. У пам'яті "загострювачів" відбувається виокремлення, акцентування специфічних деталей і особливостей матеріалу, що запам'ятовується. "Згладжува-чам" властиві пасивність, консерватизм, відсутність почуття суперництва.

Імпульсивність - рефлективність

Цей когнітивний стиль (схильність приймати рішення швидко або поволі) найяскравіше проявляється за невизначеності, коли потрібно здійснити правильний вибір з безлічі альтернатив. Імпульсні випробовувані схильні швидко приймати рішення, не перевіряючи гіпотез, без урахування альтернатив. Рефлективним випробовуваним властиві сповільнений темп прийняття рішень, уточнення гіпотез на основі ретельного вивчення альтернатив. Рефлективні випробовувані витрачають більше часу на ухвалення рішення за рахунок ретельнішого розгляду фігур, фіксації і порівнювання їх, на оцінювання своїх гіпотез, водночас вони збирають більше інформації.

Для полюса рефлективності характерні такі особливості інтелектуальної діяльності (протилежні особливості характеризують полюс імпульсивності): використання продуктивніших стратегій розв'язання задач; вищий рівень метапам'яті у вигляді інтроспективного знання про особливості власних стратегій запам'ятовування; поленезалежність; високі показники навчальної успішності, відсутність труднощів у читанні, розвиненість мови, вираженість вербального контролю над своєю поведінкою.

Конкретна - абстрактна концептуалізація

Вона характеризує індивідуальні відмінності в особливостях інтерпретації (концептуалізації), зумовлених рівнем розвитку диференціації та інтеграції понять у межах індивідуальної понятійної системи. Полюс "конкретності" характеризується незначним ступенем диференціації та інтеграції понять, полюс абстрактності - високим.

Полюс "абстрактності" співвідносять із високим вербальним інтелектом (за методикою Векслера), ког-нітивною складністю (за репертуарним тестом), низьким рівнем догматизму та авторитарності, поленезалежністю (за тестом "Включені фігури"), кращою успішністю в розв'язанні завдань на формування понять (за методикою Брунера), високими показниками креативності (за поєднанням оригінальності і реалістичної спрямованості).

Цей когнітивний стиль пов'язаний із структурною організацією понятійної сфери суб'єкта. На думку Ч. Нозала, конкретна концептуалізація означає тенденцію до ізолювання ідей, основану на дискретному, жорсткому, непересічному наборі понять; абстрактна - припускає існування взаємозв'язку понять, основаного на варіативному і гнучкому їх упорядковуванні. Відповідно перший стиль характеризується логікою окремих понять, тоді як другий - логікою семантичних просторів (Ч. Нозал).

Когнітивна простота - складність

Людина розуміє, інтерпретує, оцінює і прогнозує дійсність на'основі певним чином організованої системи особистісних кон-структів (Дж. Келлі). Конструкти як спосіб диференціації об'єктів можна застосувати для оцінювання іншої людини, самої себе, ситуацій, предметів.

Високий ступінь складності конструктивної системи означає, що людина будує сприйняття ситуації, виділяючи в ній безліч взаємопов'язаних аспектів, низький - що вона це робить у спрощеній формі, оперуючи обмеженою інформацією.

Дані про зв'язок когнітивної простоти - складності з різними особистісними і поведінковими проявами суперечливі. Одні автори зазначають, що полюс когнітивної складності пов'язаний із більшою точністю в оцінюванні себе та інших людей, ефективністю у спілкуванні, успішністю розв'язання завдань тощо, а інші співвідносять його з тривожністю, догматизмом, ригідністю, меншою соціальною адаптованістю. Такий самий неоднозначний і психологічний портрет когні-тивно простих суб'єктів.

Останнім часом у дослідженнях когнітивних стилів з'явилися нові тенденції. Насамперед розширився перелік тих індивідуальних відмінностей, які розглядають як когнітивні стилі. До них почали зараховувати: конвергентність - дивергентність (вузький, фокусований, логічний або широкий, відкритий, асоціативний спосіб розв'язання проблем); внутрішній - зовнішній локус контролю (відмінності в орієнтаціях на себе або чинники оточення); адаптивність - інновацій-ність (перевага конвенціональних, відомих процедур або схильність переформульовувати, виділяти нові перспективи при подоланні проблем) (Кіртон); вербалі-зацію - візуалізацію (надання переваги у використанні вербальної або візуальної стратегії в процесі перероблення інформації).

Розширюється значення терміна "стиль", виокремлюють стилі інтелектуальної діяльності, індивідуальні відмінності між людьми в характері постановки і розв'язання проблем (Р. Стернберг, Є. Григоренко), а також стилі учіння, що виявляються в наданні переваги певним способам навчальної діяльності школярів (Б. Лу Лівер)

1. Типологія кречмера і шелдона

Конституційна типологія особистостей В. Шелдона

В основу своєї класифікації Вільям Шелдон (1899- 1977) поклав переважання в людському організмі однієї з тканин ембріона: ендодерми, з якої утворюються органи травлення; мезодерми, з якої складаються кістки, м'язи і легені; ектодерми, з якої утворюються шкіра, волосся, нігті, нерви і мозок.

Проаналізувавши 4000 фотографій оголених студентів коледжу і провівши кореляційний аналіз між ознаками зовнішності і 50 поведінковими характеристиками, він запропонував розрізняти такі типи особистості: ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний (рис. 2.2).

Ендоморфний тип (з великим животом, значними жировими відкладеннями на плечах і стегнах, слабкими кінцівками) проявляє схильність до вісцеротонії (лат. viscera - нутрощі і грец. tonos - напруга). Він товариський і поступливий, привітний, любить комфорт, легко виражає свої почуття. У важкі хвилини прагне спілкування. Не любить напруги, а в стані сп'яніння стає чулим і м'яким.

Мезоморфний тип (могутня статура, груди "колесом", квадратна голова, широкі долоні і ступні) схильний до соматотонії (soma - тіло і tonos - напруга). Це люди неспокійні, нерідко агресивні, полюбляють пригоди. Досить потайливі у почуттях і думках. У поставі й діях цей тип виражає впевненість, складні життєві ситуації прагне вирішувати поведінково, через зміну світу навколо себе. У стані сп'яніння такі люди настирливі й агресивні.

Ектоморфний тип (худорлявий і високий, зі слабо-розвиненими внутрішніми органами, худим обличчям, вузькою грудною кліткою, тонкими довгими кінцівками) звичайно відрізняється церебротонією (лат. cerebrum - мозок і грец. tonos - напруга). Це люди загальмовані й інтровертні, нетовариські, потайливі. У їхній поставі відчувається скутість. У важких ситуаціях схильні до самоти. Найпродуктивнішим і щасливим для них переважно виявляється пізній період життя. Під дією алкоголю практично не змінюють своєї звичайної поведінки і стану.

В. Шелдон вважав, що в кожної людини є всі три групи фізичних і психічних властивостей. Відмінності між людьми визначаються переважанням тих чи інших властивостей, що належать до цих груп. Як і Б. Кречмер, В. Шелдон стверджував, що між типом будови тіла і темпераментом є тісний зв'язок (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Типи темпераменту та їх характеристики (за В. Шелдоном)

Вісцеротонія	Соматотонія	Церебротонія
1	2	3
Розслаблення в поставі і рухах	Упевненість у поставі та рухах	Загальмованість рухів, скутість у поставі
Прагнення комфорту	Схильність до фізичної діяльності	Надмірна фізіологічна реактивність
Повільна реакція	Енергійність	Підвищена швидкість реакції
Пристрасть до їжі	Потреба в рухах і задоволення від них	Схильність до самоти
Соціалізація харчової активності	Потреба у домінуванні	Схильність до міркувань
Схильність до компаній і дружніх гулянок	Схильність до ризику та гри випадку	Потайність почуттів, емоційна загальмованість
Схильність до громадського життя	Рішучі манери, хоробрість	Самоконтроль міміки
Привітність зі всіма	-	Загальмованість у спілкуванні
Прагнення любові і схвалення	Сильна агресивність	Уникання нестандартних дій
Орієнтація на інших	Психологічна нечутливість	Боязнь відкритого простору (агорафобія)
Емоційна рівність	-	Непередбачуваність поведінки
Терпимість	Боязнь замкнутого простору (клаустрофобія)	-
Безтурботна задоволеність	Відсутність співчуття	Тихий голос, уникнення шуму
Відсутність вибухових вчинків і емоцій	Нездатність говорити стиха	Надмірна чутливість до болю

Закінчення таблиці 2.3

1	2	3
М'якість, легкість у перебігу та зовнішньому вираженні почуттів	Витривалість до болю	Поганий сон, хронічна втома
Хороший сон	Галаслива поведінка	Концентроване, приховане і суб'єктивне мислення
Юнацька жвавість	Об'єктивне і широке мислення, спрямоване зовні	Зовнішній вигляд відповідає старшому віку
Товариськість і розслабленість під впливом алкоголю	Самовпевненість, агресивність під впливом алкоголю	Стійкість до дії алкоголю
Потреба в людях у важку хвилину	Потреба в діях у важку хвилину	Потреба в самоті у важку хвилину
Орієнтація на дітей і сім'ю	Орієнтація на молодіжний вік	Орієнтація на літній вік

Типологію В. Шелдона вважають найбільш обґрунтованою і статистично підтвердженою серед конституційних.

Усі конституційні типології недооцінюють, а іноді й ігнорують роль середовища й соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда. Це виражено у дуалістичній концепції К. Конрада, яка е сучасним варіантом теорії психофізичного паралелізму. Згідно з цією теорією, психічні й фізичні процеси перебігають паралельно, незалежно один від одного, хоч і мають загальну причину. За такого розуміння зв'язку між організмом і психічною діяльністю індивіда середовищу відведено роль чинника, що здатен лише "розбудити" запрограмовані стани і психічні особливості. Такий погляд лежить в основі "педагогічного фаталізму", коли роль учителя або вихователя зводиться лише до створення умов для дитини, за яких її запрограмована психіка матиме всі можливості для розвитку.

Такі риси особистості, як схильність до космополітизму

Кречмер додав до основного поділу іще віскозний тип, будова тіла якого відповідає атлетичному типові.

У кожному типі Кречмер вирізнив додаткові три модифікації.

1. ЦИКЛОТИМНИЙ ТИП: І

А) гіпоманічний (веселий, жвавий, підприємливий, сповнений ;
планів, наполегливий, товариський); :

Б) практичний (реаліст, із почуттям гумору, активний, залежно ; від настрою - між манією та депресією);

В) депресивний {похмурий, тугодум, турботливий, товариський, з потребою в розумінні).

КОНСТИТУЦІЙНОЇ

Пікніки середнього зросту, голова кругла зі схильністю до облисіння, тулуб короткий і кремезний, добре розвинута грудна клітка, не дуже сильні та короткі кінцівки, м'яка мускулатура. Обличчя кругле, навіть п'ятикутне, широке чоло, світла шкіра, схильність до повнити.

2. ШИЗОТИМНИЙ ТИП:

А) гіперестетичний (надміру чутливий, тактовний, делікатний, із тонким розумінням естетичної форми, ідеаліст);

Б) шизотимпий середній (холодно енергійний, послідовний, систематичний, аристократичний);

В) анестетичний (нечуттсвий) ~ байдуже холодний, педантичний, нечутливий до людей, інколи навіть тупий.

КОНСТИТУЦІЙНО:

Лептосомний, астенічний - стрункий, худий, тонкі кінцівки, подовжене обличчя з відхиленим назад лобом, голова невелика, профіль здебільшого гострий, волосся густе; облисіння спостерігається рідко, а якщо буває, то неправильної форми; мускулатура слабка, кістяк відносно міцний. Схильності до повноти не відзначено.

1. Соціогенетична теорія

10.  Виникла в XIX ст. як відповідь на біологічну теорію. Родоначальник - Е.Дюркгейм (1858-1917) ("Нові дослідження в соціології", 1914 p.).

11.  1. Теоретичні основи:

12.  1) розвиток дитини - це результат впливу навколишнього середовища як вирішального чинника в розвитку;

13.  2) визначальною в розвитку є сенсорна сфера (Дж. Локк, 1632-1704), тому пріоритети в становленні особистості належать навчанню і вихованню (авторська система виховання джентльмена);

14.  3) розвиток дитини - це асиміляція, засвоєння нею досвіду навколишнього світу, що визначає особливості її душевної діяльності.

15.  2. Основні ідеї:

16.  1) дитина - це чиста дошка (tabula rasa) (Дж. Локк);

17.  2) "соціально-навчальна теорія": дитина розвивається, засвоюючи соціальні норми поведінки;

18.  3) для вивчення людини достатньо проаналізувати структуру її середовища;

19.  4) пасивне сприймання дитиною умов зовнішнього середовища.

20.  3. Види соціальної концепції:

21.  1) Соціальне научіння:

22.  - індивідуальні відмінності є результатом научіння;

23.  - обґрунтування процесів соціалізації особистості (Н. Міллер, Дж.Доллард);

24.  2) Когнітивно-генетична теорія Ж. Піаже (1896-1980). Виникла як один із напрямків у вивченні психічного розвитку особистості (Женевська школа генетичної психології). Детермінантами становлення людини є розвиток інтелекту, пізнавальних процесів, здатності здійснювати логічні операції:

25.  - розумовий розвиток детермінований і має власні закономірності;

26.  - природа інтелекту (сенсомоторні, конкретні, формальні операції);

27.  - відкриття егоцентризму (центрації на собі) як своєрідності дитячої логіки, мовлення, уявлень про навколишнє середовище;

28.  - обґрунтування значущості соціалізації;

29.  - психічний розвиток зумовлений спадковістю, тому завдання навчання полягає в пристосуванні до психічного розвитку дитини.

30.  Основне досягнення когнітивно-генетичної концепції в тлумаченні природи психічного: розвиток інтелекту людини полягає в переході від егоцентризму через децентрацію (зосередження на ситуації, на іншій особі) до об'єктивної позиції щодо зовнішнього світу і себе;

31.  3) Нормативний підхід (А. Гезелл, 1880-1961; Л. Термен, 1877-1956): соціальний розвиток є різновидом біологічного та результатом пристосування дитини до довкілля (як наслідок, ця теорія займає швидше проміжне місце між біологізаторськими та соціологізаторськими тлумаченнями природи психічних явищ):

32.  - середовище коригує процес біологічного розвитку;

33.  - соціальний розвиток є різновидом біологічного.

34.  А. Гезелл, учень Г.С. Холла, започаткував лонгітюдний та близнюковий методи для аналізу зв'язків між дозріванням та научінням. Автор системи діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку, яка залишається популярною і тепер (як тести А. Біне). Вивчав психіку сліпих дітей. Склав "Атлас поведінки новонародженого" як комплекс кіно-, фотореєстрації вікових змін (3200 фотографій рухової активності та соціальної поведінки дитини від народження до двох років), який і сьогодні широко використовується в клінічній практиці. Винайшов "дзеркало Гезелла" - напівпроникне скло (респонденти не бачать тих, хто їх бачить і вивчає). З'ясував, що з віком темпи розвитку знижуються, однак не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки зводив розвиток до звичайного збільшення "приросту поведінки".

35.  Л. Термен, інший учень Г.-С. Холла, є автором одного з най триваліших у психології лонгітюдних досліджень (50 років) із вивчення обдарованих дітей. Як наслідок, створив тести для вивчення розумових здібностей. Увів поняття "коефіцієнт інтелектуальності", вважаючи його незмінним протягом життєвого шляху.

36.  В американській психології ідеї Гезелла - Термена є методологічною основою для дитячої психології як нормативної дисципліни.

37.  Основне досягнення теорії діагностики психічного розвитку дитини в тлумаченні природи психічного: упровадження лонгітюдного методу у вивченні психічного розвитку дітей від народження до підліткового віку (можливість прогнозування психічного розвитку).

38.  Соціогенетична концепція у 1920-30-х роках у Радянській Росії розвивалась у сфері педологічних інтересів (С.С. Моложавий; А.Б. Залкінд, 1894-1936):

39.  1) дитина на 90% є продуктом середовища і лише на 10% її спрямованість визначають інстинкти;

40.  2) принцип "правильного виховання" має змінитися принципом "виховної поведінки" (дитячий колектив - це група осіб, які реагують на чинники зовнішнього середовища);

41.  3) обґрунтування теорії "відмирання школи", яка започаткувала соціальну недооцінку ролі шкільного педагога, заклавши підвалини несприятливого суспільного ставлення до вчителя, яке тепер стабільно передається з покоління в покоління.

42.  Позитивним тут було накопичення величезного масиву інформації про дитячий розвиток, розробка методів його аналізу, спроба поєднання ідей марксизму і фрейдизму (А.Б. Залкінд).

43.  Основне досягнення соціогенетичної концепції полягає в тлумаченні природи психічного) з'ясування значущості середовища для становлення особистості, коли водночас, непрямо було продемонстровано можливості генної програми організму.

44.  Спільною ознакою біогенетичної та соціогенетичної концепцій є розгляд джерел і рушійних сил розвитку в поза психологічних факторах, тобто людина вивчалася як біосоціальна істота.

 

10.фактори що впливають на між індивідуальні варіації здібностей і інтелекту

11.структура дп: групові, типологічні, індивідуальні

12. теорія 2 факторів: вплив і середовища і генетики, костюк – ігнорується здатність до активності.

13.методи дп: психогенетичні методи: генегологічний метод,(батько-нащадок, сиблінг-сиблінг, родовід, тобто у генох кодується спадковість, за доп методу скл генеалогічне дерево, людину яку досл наз про банд, генограма- в межах 3 поколінь), метод прийомних дітей(досл. Дітей які на вихованні біологічно чужих батьків,з біол. Мають 50% генів а не мають спільних умов життя, і навпаки) метод близнюків(вплив на монозиготних і на дизиготних близнюків, лизнюкові методи найчастіше використовують для вивчення генетики поведінки, зокрема успадковуваності рис характеру, інтелектутощо. Також такий підхід знайшов широке застосування у дослідженні етіології багатьох захворювань, таких як ожиріння, паркінсонізм,шизофренія та багато інших.

У близнюкових дослідженнях використовуються як однояйцеві (монозиготні) так і різнояйцеві (гетерозиготні) близнята. Однояйцеві близнята є цінним об'єктом вивчення у зв'язку із тим, що вони мають фактично ідентичний генотип (невелика мінливість може виникати внаслідок соматичних мутацій), особливої уваги заслуговують ті випадки, коли такі близнята зростали окремо одне від одного. В такому разі схожі ознаки близнят із великою імовірністю можна вважати зумовленими генотипом. Метод контрольного близнюка(Метод контрольного близнюка (метод близнюка-свідка, взаємоконтролю близнят, контролю за партнером) запропонував американський психолог Арнольд-Луїс Гезелл (1880-1961). Для експериментів добирали особливо схожі МЗ-пари, а потім у кожній парі одного близнюка піддавали певним зовнішнім впливам (наприклад, тренували певну функцію), а другого - ні. При цьому другий близнюк був ідеальною "контрольною групою". Цим способом можна з'ясувати, наприклад, чи надає додаткове тренування стійкі переваги порівняно із звичайними умовами. Навчаючи членів пари одного і того самого, але різними способами, можна отримати матеріал для оптимізації навчання. Наприклад, у 30-ті роки XX ст. у Медико-біологічному інституті ім. М. Горького досліджували ефективність різних методів розвитку комбінаторних функцій: простого копіювання і спеціальної стимуляції творчої активності методом моделей. Виявилося, що комбінаторні функції легко піддаються зовнішнім впливам, але ефект навчання залежить від методу: метод моделей дав кращі, стійкіші результати і помітніше вплинув на загальний психічний розвиток дитини. Те саме стосується розвитку мови й мовлення.) математичні методи( кореляційний аналіз)

 

 

14. типологія характеру за фроммом:

 Узагальнивши дані спостережень за соціальною поведінкою різних людей, співвіднісши їх з практикою роботи в клініці (Е. Фромм був лікарем-психіатром фрейдистської орієнтації), автор цієї типології характерів вивів такі їх основні типи:
   1. “Мазохіст-садист” - людина, схильна бачити причини своїх життєвих успіхів і невдач, а також причини соціальних подій, що спостерігаються, не в обставинах, а в людях. Намагаючись усунути ці причини, вона спрямовує свою агресію на людину, яка здається їй причиною невдачі. Якщо мова йде про неї саму, то її агресивні дії спрямовуються на себе; якщо причиною є інші люди, то вони стають жертвами її агресивності. Така людина багато займається самоосвітою, самовдосконаленням, “перероблянням” людей “у кращий бік”. Своїми наполегливими діями, непомірними вимогами і домаганнями вона іноді доводить себе та інших людей до стану знемоги. Особливо небезпечний для оточуючих такий тип тоді, коли він одержує над ними владу: він їх починає тероризувати, виходячи з “благих намірів”.
   Люди-мазохісти виявляють тенденції принижувати і послабляти себе, упиваються самокритикою і самобичуванням, зводять на себе немислимі даремні обвинувачення у всьому і намагаються взяти провину на себе, навіть якщо вони ні при чому.
   Цікаве спостереження Е. Фромма, який стверджує, що в цьому типі людей разом з мазохістськими схильностями майже завжди відчуваються і садистські. Вони виявляються в прагненні ставити людей у залежність від себе, одержувати над ними повну і безмежну владу, експлуатувати їх, завдавати їм болю і страждання, насолоджуватися баченням того, як вони страждають. Такий тип людини називають авторитарною особистістю. Е. Фромм показав, що подібні особистісні якості були властиві багатьом відомим деспотам і зараховує до їх числа Гітлера, Сталіна, ряд інших відомих історичних осіб.
   2. “Руйнівник” характеризується вираженою агресивністю й активним прагненням до усунення, знищення об'єкта, що викликає фрустрацію, крах надій у даної людини. “Руйнівність, - пише Фромм, - це засіб рятунку від нестерпного почуття безсилля”. До руйнівності як засобу вирішення своїх життєвих проблем звичайно звертаються люди, що відчувають почуття тривоги і безсилля, обмежені в реалізації своїх інтелектуальних та емоційних можливостей. У періоди великих соціальних потрясінь, революцій, переворотів вони виступають як основні сили, що руйнують старе, у тому числі й культуру.
   3. “Конформіст-автомат” - індивід, який, стикнувшись з важковирішуваними соціальними й особистими проблемами, перестає “бути самим собою”. Він беззаперечно підпорядковується обставинам, товариству будь-якого типу, вимогам соціальної групи, швидко засвоюючи тип мислення і спосіб поведінки, властивий більшості людей у даній ситуації. У такої людини майже ніколи немає ні власної думки, ні вираженої соціальної позиції. Він фактично втрачає власне “Я”, свою індивідуальність і “настільки звик відчувати саме ті почуття, які від нього очікуються у певних ситуаціях, що лише як виняток міг би помітити у своїх почуттях щось “чуже”. Така людина завжди готова підкоритися будь-якій новій владі, швидко і без проблем змінює свої переконання, якщо обставини цього потребують, не особливо замислюючись про моральний бік подібної поведінки. Це - тип свідомого або несвідомого пристосованця.
   Виведена Е. Фроммом типологія реальна в тому сенсі слова, що дійсно нагадує поведінку багатьох людей під час соціальних подій, що відбуваються в нашій країні або мали місце в минулому.

15. профілі функціональної асиметрії: Функціональна асиметрія мозку – це складна властивість мозку, що відображає розходження в розподілі нервово-психічних функцій між правою і лівою півкулями. Формування і розвиток цього розподілу відбувається в ранньому віці під впливом комплексу біологічних та соціокультурних факторів. Функціональна асиметрія півкуль є однією з причин існування у людини певної структури психіки.

 

Учені вже давно дійшли висновку, що при виконанні певних функцій переважає або права, або ліва півкуля. Це пов'язано з особливостями анатомічної будови великих півкуль кінцевого мозку. Які особливості лівої і правої півкуль?  В лівій півкулі розташовані три центри мови:  1) руховий центр мови, який забезпечує можливість писати; 2) слуховий центр, який забезпечує можливість чути і розуміти мову іншої людини;  3) зоровий центр мови, або центр читання і розуміння письмової мови; лічби (математичні здібності, логіка, наука).  Отже, ліва півкуля більше пристосована до аналітичної діяльності і відповідає за логічне мислення людини, тобто за формулювання понять, побудову узагальнень, висновків, складання прогнозів тощо. У правій півкулі містяться центри керування: орієнтацією в просторі (здатність до танців, гімнастики), центри, що визначають музикальність (сприйняття музики), просторове уявлення (скульптура, сприйняття художніх творів, живопису, фантазія). Отже, права півкуля спеціалізується на забезпеченні образного сприйняття навколишнього середовища на основі минулого досвіду, на формуванні особистісного емоційного ставлення до себе, інших людей і до предметів; є базою конкретного образного мислення, емоційного сприйняття оточення. Утім, центри нюху, слуху, зору містяться в обох півкулях. До особливостей півкуль належить розміщення центрів проекції руху правої і лівої руки. У лівій півкулі розташовані центри проекції руху правої руки, а в правій півкулі, навпаки, - центри проекції руху лівої руки. Ця функціональна особливість й поділяє людей на правшів і лівшів. Є наукове припущення, що це, можливо, пов'язано з розташуванням у правшів основних центрів мови (слуховий, руховий, зоровий) у лівій півкулі, а в лівшів, навпаки, - у правій півкулі.

 

 

17.Типологія пс. відмінностей юнга

1.      Залежно від розвиненості мислення, емоцій, відчуттів та інтуїції К.-Г. Юнг розрізнив типи екстравертів та інтровертів: екстравертний розумовий, екстравертний емоційний, екстравертний сенсорний, екстравертний інтуїтивний; інтровертний мислительний, інтровертний емоційний, інтровертний сенсорний та інтровертний інтуїтивний.

2.      Екстравертний розумовий тип властивий суб'єктам, які приймають важливі рішення розсудливо, створюють схеми об'єктивної реальності й керуються ними у своїй поведінці, вимагаючи того самого від інших. Якщо ці схеми (формули, за Юнгом) є результатом глибокого розуміння реальності, такі люди можуть бути реформаторами і новаторами. Проте що вужча схема, то більше шансів, що представник типу перетвориться на буркотуна, а в служінні ідеалу його не зупинять жодні етичні закони. Люди цього типу емоційно бідні, вони рідко співчувають іншим, не цінують дружби, їм чужі естетичні переживання.

3.      Екстравертний емоційний тип схильний "правильно" емоційно оцінювати все те, що його оточує. Такі люди люблять партнерів, які відповідають певним критеріям (наприклад, посідають певне соціальне становище), їхні почуття завжди здаються нещирими, поведінка - вдаваною.

4.      Екстравертний сенсорний тип властивий людям, які визначають цінність об'єктів за силою відчуття: що воно сильніше, то більша цінність об'єкта. Вони шукають насолоди і задоволення. Оточення сприймає їх як життєрадісних естетів, якщо їхні відчуття не надто домінують над рештою функцій, у протилежному разі вони стають неприємними у спілкуванні.

5.      Екстравертний інтуїтивний тип чутливий до нового і незвичайного, легко і бурхливо захоплюється новим об'єктом, може заразити своїм ентузіазмом і надихнути інших, але щойно об'єкт прихильності перестає бути цікавим, без жалю забуває про нього і переключається на новий. Етичні засади його ніколи не турбують. Людей такого типу вважають легковажними авантюристами.

6.      Інтровертний розумовий тип характеризується мисленням, яке не відтворює реальної дійсності, а доводить її неясний образ до зрозумілої і чітко сформульованої ідеї. Через це така людина схильна підлаштовувати факти під ідею або взагалі ігнорувати їх. Вона створює теорії задля теорій. На відміну від екстравертного розумового типу вона прагне не до розширення знань про світ, а до поглиблення їх.

7.      Інтровертний емоційний тип виглядає зовні спокійним, навіть індиферентним. Його емоції часто непомітні, хоча всередині може все кипіти. Емоційну стриманість сприймають як прояв холодності.

8.      Інтровертний сенсорний тип, на відміну від екстравертного сенсорного типу, орієнтується не на об'єкти, що викликають інтенсивні відчуття, а на інтенсивність відчуттів, спричинених об'єктами. Тому щойно відчуття виникає, об'єкт для такої людини втрачає цінність. Представники цього типу незрозумілі і непривабливі для оточення.

9.      Інтровертний інтуїтивний тип породжує, за Юнгом, фантастів і художників, а при відхиленні від норми - містиків. Продукти їхньої творчості для оточення незрозумілі.

10.  Ухил у бік негативних характеристик цих типів, очевидно, пов'язаний з тим, що джерелом створення типології був клінічний досвід її автора.

 

18.функціонування лівої і правої півкулі

Основна діяльність лівої півкулі – це логічне мислення. Також, воно відповідає за наші здібності до вивчення мов, контролює нашу мову, запам’ятовує тонни інформації. Аналіз всіляких фактів – це теж робота лівої півкулі. І ще один цікавий факт. Вся наша права частина тіла, його руху і моторика – це теж робота саме лівої півкулі! 

Тепер розглянемо праву частину мозку. Основа правої півкулі – це інтуїція. Права півкуля відповідає за обробку всієї невербальної інформації. Музичні здібності, сприйняття місцерозташування (актуально для Росії), уява, яке так необхідно письменникам – все це робота правої півкулі. Для мене особисто було невеликим відкриттям дізнатися, що права півкуля відповідає ще й за емоції, секс і за містичні та духовні переживання. 

Щоб зрозуміти, яка півкуля у вас розвинене краще всього, можете провести невеликий експеримент. Уявіть, що ви аплодуєте комусь, і просто поплескайте в долоні. Яка рука буде зверху, то півкуля і буде більш розвиненим. Щоб розвинути яке-небудь півкуля, необхідно збільшити обсяг роботи для нього. Тобто, якщо ви хочете поліпшити роботу правої півкулі, то вам потрібно збільшувати розумове навантаження, яка відповідає діяльності цього півкулі, і навпаки. 

Наш мозок – це дивовижна система, можливості якого нам ще належить вивчити. На даний момент ми використовуємо лише малу частину його можливостей. Внетелесних і вневербальние комунікації – це те, що може робити мозок кожного з нас. На сьогоднішній день встановлено і оголошено офіційно, що всі наші голови з’єднані в одну енергоінформаційну мережу. Тобто, в перспективі ми зможемо користуватися будь-якими знаннями та досвідом, накопиченим за всю історію людства. Які це будуть знання – це вже зовсім інше питання. Все ж, більш важливим, є те, наскільки ми готові до сприйняття такої інформації, і чи зможемо ми взагалі їй адекватно скористатися.

19. Акцентуація характеру за леонгардо

Карл Леонгард виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.

До темпераменту, як природного утворення, Леонгардом були віднесені типи:

·         гіпертимний (Г) — бажання діяльності, гонитва за переживаннями, оптимізм, орієнтованість на вдачі, авантюризм

·         дистимичний (Дс) — загальмованість, підкреслення етичних сторін, переживання і побоювання, орієнтованість на невдачі

·         афективно-лабільний — взаємна компенсація рис, орієнтованість на різні еталони

·         афективно-екзальтований — наснага, піднесені почуття, зведення емоцій в культ

·         тривожний (Т) — боязкість, покірність

·         емотивний (Е) — м'якосерцевість, боязкість, співчуття

До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс типи:

·         демонстративний (Дм) — самовпевненість, пихатість, хвастощі, брехня, лестощі, орієнтованість на власне Я як на еталон

·         педантичний (П) — нерішучість, совісність, іпохондрія, боязнь невідповідності Я ідеалам

·         застрягаючий (Зс) — підозрілість, образливість, марнославство, перехід від підйому до розпачу

·         збудливий (Зб) — запальність, ваговитість, педантизм, орієнтованість на інстинкти

До особистісного рівню були віднесені типи:

·         екстравертований

·         інтровертований

·         амбіверт

Варто звернути увагу на те, що поняття екстраверсії і інтроверсії, використані Леонгардом, найближче до уявлень Юнга: екстраверт по Леонгарду — це людина, що орієнтується на зовнішні, «об'єктивні» стимули, сприйнятливий до впливу середовища і зацікавлений у ньому, у той час як інтроверт — орієнтований на свої «суб'єктивні» уявлення, мало схильний до зовнішнього впливу і не зацікавлений в ньому^[1].

 

20.параметри когнітивного стиля

Когн.стиль це відносно стійка індик. особливість пізнавальних процесів який проявляється в процесах пізнання,  навчання, проф. діяльності (гарднер, з 1986 присвячено понад 3000 тис робіт)

Отже, коґнітивний стиль – це визначальний чинник процесу впливу мотиваційних, афективних факторів на коґнітивні [9]. Він вважається відносно стійкою характеристикою індивідуума, що виявляється в різних сферах пізнавального функціонування. Представники кожного стилю мають певні переваги в тих ситуаціях, де їх індивідуальні особливості сприяють ефективній поведінці.

Коґнітивний стиль – це, по-перше, процесуальна, інструментальна характеристика, а не змістова, результативна; по-друге, це організуючий елемент пізнавальної діяльності, що повинен мати стійку структуру.

Основними параметрами коґнітивних стилів вважаються:

· полезалежність – поленезалежність;

· вузький – широкий діапазон еквівалентності;

· широта категорії;

· ригідний – гнучкий пізнавальний контроль;

· згладжування – загострення;

· імпульсивність – рефлексивність;

· конкретна – абстрактна концептуалізація;

· коґнітивна простота – складність;

· локус-контроль [6].

·         поленезависимость — полезависимость;

Представители полезависимого стиля больше доверяют наглядным зрительным впечатлениям при оценке происходящего и с трудом преодолевают видимое поле при необходимости детализации и структурирования ситуации. Представители поленезависимого стиля, напротив, полагаются на внутренний опыт и легко отстраиваются от влияния поля, быстро и точно выделяя деталь из целостной пространственной ситуации.

·         конкретность — абстрактность;

В основе конкретности-абстрактности лежат такие психологические процессы, как дифференциация и интеграция понятий. Полюс «конкретной концептуализации» характеризуется незначительной дифференциацией и недостаточной интеграцией понятий. Для "конкретных" индивидуумов типичны следующие психологические качества: склонность к черно-белому мышлению, зависимость от статуса и авторитета, нетерпимость к неопределенности, стереотипность решений, ситуативный характер поведения, меньшая способность мыслить в терминах гипотетических ситуаций и т. д. Напротив, полюс «абстрактной концептуализации» предполагает как высокую дифференциацию, так и высокую интеграцию понятий. Соответственно, для «абстрактных» индивидуумов характерна свобода от непосредственных свойств ситуации, ориентация на внутренний опыт в объяснении физического и социального мира, склонность к риску, независимость, гибкость, креативность и т. д.

·         сглаживание — заострение;

Индивидуальные различия, зафиксированные в этом когнитивном стиле, имеют отношение к особенностям хранения в памяти запоминаемого материала. У «сглаживателей» сохранение материала в памяти сопровождается его упрощением, потерей деталей, выпадением тех или иных фрагментов. Напротив, в памяти «заострителей» происходит выделение, подчеркивание специфических деталей запоминаемого материала. Впоследствии специально подчеркивалось, что данный стилевой параметр обнаруживает себя в условиях восприятия и запоминания последовательности стимулов, характеризуя, таким образом, чувствительность испытуемых к постепенно нарастающим различиям в ряду воспринимаемых воздействий.

·         ригидный — гибкий познавательный контроль;

Этот когнитивный стиль характеризует степень субъективной трудности в смене способов переработки информации в ситуации когнитивного конфликта. Ригидный контроль свидетельствует о трудностях в переходе от вербальных функций к сенсорно-перцептивным в силу низкой степени их автоматизации, тогда как гибкий — об относительной легкости такого перехода в силу высокой степени их автоматизации.

·         низкая — высокая толерантность к нереалистическому опыту;

Данный когнитивный стиль обнаруживает себя в неопределенных, двусмысленных ситуациях и характеризует меру принятия впечатлений, не соответствующих или даже противоречащих имеющимся у человека представлениям, которые он расценивает как правильные и очевидные. Толерантные субъекты оценивают опыт по их фактическим характеристикам, тогда как нетолерантные субъекты сопротивляются познавательному опыту, в котором исходные данные противоречат их наличным знаниям.

·         фокусирующий — сканирующий контроль;

Этот когнитивный стиль характеризует индивидуальные особенности распределения внимания, которые проявляются в степени широты охвата различных аспектов отображаемой ситуации, а также в степени учета ее релевантных и нерелевантных признаков. Соответственно, одни испытуемые оперативно распределяют внимание на множество аспектов ситуации, выделяя при этом ее объективные детали (полюс широкого, или сканирующего, контроля). Внимание других испытуемых, напротив, оказывается поверхностным и фрагментарным, при этом оно фиксирует явные, бросающиеся в глаза характеристики ситуации (полюс узкого, или фокусирующего, контроля).

·         импульсивность — рефлективность;

Люди с импульсивным стилем быстро выдвигают гипотезы в ситуации альтернативного выбора, при этом они допускают много ошибочных решений в идентификации перцептивных объектов. Для людей с рефлективным стилем, напротив, характерен более замедленный темп принятия решения в подобной ситуации, соответственно они допускают мало ошибок при идентификации перцептивных объектов в силу их тщательного предварительного анализа.

·         узкий — широкий диапазон эквивалентности;

Представители полюса узкого диапазона эквивалентности (аналитического стиля) склонны ориентироваться на различия объектов, обращая внимание главным образом на их детали и отличительные признаки. Представители полюса широкого диапазона эквивалентности (синтетического стиля), напротив, склонны ориентироваться на сходство объектов, классифицируя их с учетом некоторых обобщенных категориальных оснований.

·         когнитивная простота — сложность;

Одни люди понимают и интерпретируют происходящее в упрощенной форме на основе фиксации ограниченного набора сведений (полюс когнитивной простоты). Другие, напротив, склонны создавать многомерную модель реальности, выделяя в ней множество взаимосвязанных сторон (полюс когнитивной сложности).

 

21.психофізіологічні відмінності пов’язані з расовою приналежністю. Негроїдна, монголоїдна, європеоїдна,австралоїдна.

22. типологія фрейда, хорні, адлера

Оральный тип личности      ФРЕЙД

 

Если у ребенка были трудности (чрезмерная или недостаточная стимуляция в младенчестве, т. е. в возрасте от рождения и примерно до 18 месяцев, а также когда происходило отучение от материнской груди), то, скорее всего, в дальнейшем сформируется орально-пассивный тип. Этот тип характеризуется сильной зависимостью от других, пассивной установкой по отношению к окружающей действительности. Он постоянно ищет поддержки и одобрения от других. Обычно это человек веселый и оптимистичный, доверчивый, с ребяческой душой. Часто он бывает либо жадным либо чрезмерно щедрым.

 

Если проблема (имеются в виду фрустрация или чрезмерная заботливость) возникла в период, когда у ребенка появляются зубы, в результате чего кусание и жевание становятся важной формой выражения этого состояния, томы имеем орально-агрессивный, или орально-садистский, тип личности. Такой тип личности отличают цинизм, сарказм, пессимизм, склонность к господству и подчине¬нию, к использованию других людей в собственных интересах, т. е. такие люди часто любят «ездить» на других.

 

Анальный тип личности

 

В возрасте от полутора до трех лет ребенка начинают приучать к туалету, к первым формам самоконтроля, и в зависимости от того, как это происходит (в условиях фрустрации или в атмосфере заботливости), получается два типа личности: анально-удерживающий и анально-выталкивающий.

 

Анально-удерживающий тип личности характеризуется упрямством, скупостью, чрезмерной аккуратностью, пунктуальностью. Он любит планировать свое поведение до мелочей и не любит беспорядка и неопределенности.

 

Анально-выталкивающий тип личности характеризуется импульсивностью, склонностью к беспокойству и разрушению, иногда к жестокости.

 

Фаллический тип личности

 

Этот тип формируется тогда, когда возникают проблемы между тремя и шестью годами, связанные с появлением интереса детей к своим новым эрогенным зонам — гениталиям, в исследовании которых он начинает проявлять заинтересованность.

 

Фаллический тип личности характеризуется решительностью, настойчивостью, напористостью, уверенностью в себе, переходящей в самоуверенность, целеустремленность. Мужчины бывают дерзкими, хвастливыми, их поступки часто опрометчивы, они стремятся к успеху, и жизнь их протекает в постоянном доказывании этого успеха, часто в любовных похождениях по типу Дон Жуана. Женщины, аналогично мужчинам, склонны к флирту, кокетству, имеют много мужчин и, как им кажется, всех по любви, себе они кажутся наивными и невинными. Другие женщины могут приобретать мужские черты характера: настойчивость, решительность, уверенность.

 

Генитальный тип личности

 

Это период от зрелости (полового созревания) до старости. Генитальный тип — это тип во всех отношениях уравновешенный, с точки зрения 3. Фрейда, — идеальный тип. Человек такого типа смело смотрит фактам в лицо, берет ответственность за себя и окружающих, активен, проявляет заботу о близких, находит свое место в обществе, трудится и имеет активную жизненную позицию.

 

ХОРНІ

Ориентация на людей: уступчивый тип. Ориентация на людей предполагает такой стиль взаимодействия, для которого характерны зависимость, нерешительность и беспомощность. Человеком, которого Хорни относит к уступчивому типу, руководит иррациональное убеждение: "Если я уступлю, меня не тронут" (Horney, 1937, р. 97).

Уступчивому типу необходимо, чтобы в нем нуждались, любили его, защищали и руководили им. Такие люди завязывают отношения с единой целью избежать чувства одиночества, беспомощности или ненужности. Однако за их любезностью может скрываться подавленная потребность вести себя агрессивно. Хотя и кажется, что такой человек смущается в присутствии других, держится в тени, под этим поведением часто скрываются враждебность, злость и ярость.

Ориентация от людей: обособленный тип. Ориентация от людей как стратегия оптимизации межличностных отношений обнаруживается у тех индивидуумов, которые придерживаются защитной установки: "Мне все равно". Такие люди, которых Хорни относит к обособленному типу, руководствуются ошибочным убеждением: "Если я отстранюсь, со мной будет все в порядке" (Horney, 1937, р. 99).

Для обособленного типа характерна установка никоим образом не дать себя увлечь, идет ли речь о любовном романе, работе или отдыхе. В результате они утрачивают истинную заинтересованность в людях, привыкают к поверхностным наслаждениям – они просто бесстрастно идут по жизни. Для этой стратегии характерно стремление к уединенности, независимости и самодостаточности.

Ориентация против людей: враждебный тип. Ориентация против людей – это такой стиль поведения, для которого характерно доминирование, враждебность и эксплуатация. Человек, относящийся к враждебному типу, действует, исходя из иллюзорного убеждения: "У меня есть власть, никто меня не тронет" (Horney, 1973, р. 98).

Враждебный тип придерживается мнения, что все другие люди агрессивны и что жизнь – это борьба против всех. Поэтому любую ситуацию или отношения он рассматривает с позиции: "Что я буду от этого иметь?", независимо от того, о чем идет речь – деньгах, престиже, контактах или идеях. Хорни отмечала, что враждебный тип способен действовать тактично и дружески, но его поведение в итоге всегда нацелено на обретение контроля и власти над другими. Все направлено на повышение собственного престижа, статуса или удовлетворение личных амбиций. Таким образом, в данной стратегии выражается потребность эксплуатировать других, получать общественное признание и восхищение.

АДЛЕР

Управляющий тип. Люди самоуверенные и напористые, с незначительным социальным интересом, если он вообще присутствует. Они активны, но не в социальном плане. Следовательно, их поведение не предполагает заботы о благополучии других. Для них характерна установка превосходства над внешним миром. Сталкиваясь с основными жизненными задачами, они решают их во враждебной, антисоциальной манере. Юные правонарушители и наркоманы – два примера людей, относящихся к управляющему типу по Адлеру.

Берущий тип. Как следует из названия, люди с подобной установкой относятся к внешнему миру паразитически и удовлетворяют большую часть своих потребностей за счет других. У них нет социального интереса. Их основная забота в жизни – получить от других как можно больше. Однако, так как они обладают низкой степенью активности, то маловероятно, что они причинят страдания другим.

Избегающий тип. У людей этого типа нет ни достаточного социального интереса, ни активности, необходимой для решения своих собственных проблем. Они больше опасаются неудачи, чем стремятся к успеху, их жизнь характеризуется социально-бесполезным поведением и бегством от решения жизненных задач. Иначе говоря, их целью является избегание всех проблем в жизни, и поэтому они уходят от всего, что предполагает возможность неудачи.

Социально-полезный тип. Этот тип человека – воплощение зрелости в системе взглядов Адлера. В нем соединены высокая степень социального интереса и высокий уровень активности. Являясь социально ориентированным, такой человек проявляет истинную заботу о других и заинтересован в общении с ними. Он воспринимает три основные жизненные задачи – работу, дружбу и любовь – как социальные проблемы. Человек, относящийся к данному типу, осознает, что решение этих жизненных задач требует сотрудничества, личного мужества и готовности вносить свой вклад в благоденствие других людей.

В двухмерной теории установок, сопутствующих стилям жизни, отсутствует одна возможная комбинация; высокий социальный интерес и низкая активность. Однако невозможно иметь высокий социальный интерес и не обладать высокой активностью. Иными словами, индивидуумам, имеющим высокий социальный интерес, приходится делать что-то, что принесет пользу другим людям.

23. етнокультурні відмінності у спілкування

2 компоненти спілкування: вербальне,не вербальне спілкування, також є контактні і не контактні країни( японія, європейці)

Так, японці й фінни досить мовчазні, вони слухають співрозмовника уважно, часто не дивлячись йому у вічі, здається, шо сидять з відсутнім виглядом. Італієць або латиноамериканець сприймає таку поведінку як небажання укласти угоду, як ввічливу відмову від подальших переговорів, хоч це, може, і не так. З іншого боку, якщо у відповідь на пропозиції партнера японець згідно киває головою й промовляє "так", то це означає, що він вас зрозумів, але не обов'язково приймає пропозицію; європейців це часто дезорієнтує. Американець у діловому спілкуванні часто поводить себе з іноземним партнером, наче найщиріший друг, плескає по плечах, переходить на коротке ім'я, але при цьому може рішуче відмовитися від угоди, що є повною несподіванкою для його співрозмовника. Американська культура полягає тримати посмішку на людях.

24. математичні методи і продуктивність їх застосування

Математичні методи - методи прикладної математики, що використовуються в психології для оброблення здебільшого експериментальних даних з метою підвищення об'єктивності висновків емпіричних досліджень.

Залежно від функціонального призначення виділяють дві групи математичних методів, які найчастіше використовують у психологічних дослідженнях: методи математичного моделювання і методи математичної статистики (статистичні методи).

Методи математичного моделювання застосовують:

а) як спосіб організації теоретичного дослідження психологічних явищ через побудову моделей-аналогів досліджуваних явищ для виявлення закономірностей функціонування та розвитку змодельованої системи;

б) як спосіб побудови алгоритмів дій людини в різноманітних ситуаціях і створення на їх основі пояснювальних, розвивальних, навчальних, ігрових та інших комп'ютерних моделей.

Статистичні методи - це методи прикладної математичної статистики, які застосовують у психології здебільшого для оброблення експериментальних даних. Основна мета застосування статистичних методів - підвищити обґрунтованість висновків психологічних досліджень за рахунок використання імовірнісної логіки та імовірнісних моделей.

Статистичні методи застосовують у таких напрямах диференціальної психології:

а) описова статистика, яка охоплює групування, табулювання, графічне вираження та кількісне оцінювання даних;

б) теорія статистичного висновку, яку використовують у психологічних дослідженнях для передбачення результатів за даними обстеження вибірок;

в) теорія планування експериментів, яка слугує для виявлення і перевірки причинних зв'язків між змінними.

Найпоширеніші такі статистичні методи: кореляційний, дисперсійний, регресійний і факторний аналіз.

Кореляційний аналіз - це комплекс процедур статистичного дослідження взаємозалежності змінних, що перебувають у кореляційних відношеннях з переважанням нелінійної їх залежності, тобто значенню будь-якої змінної може відповідати деяка кількість значень змінної іншого ряду, що відхиляються від середнього в той чи інший бік. Кореляційний аналіз є допоміжним методом розв'язання теоретичних завдань у психодіагностиці, що охоплює комплекс статистичних процедур, які застосовують для розроблення тестових та інших методик психодіагностики, визначення їх надійності, валідності. У прикладних психологічних дослідженнях кореляційний аналіз - один з основних методів статистичного оброблення кількісного емпіричного матеріалу.

Дисперсійний аналіз допомагає визначити ступінь індивідуального варіювання показників (за однакових середніх показників розмах розподілу може істотно змінюватися). У деяких дослідних і практичних задачах саме дисперсія є основним джерелом інформації. Наприклад, середній бал, отриманий школярами за контрольну з алгебри, становить "4" і для хлопчиків, і для дівчаток. Але у хлопчиків трапляються і "З", і "5", а дівчатка активно списували одна в одної і в результаті отримали по "4". Підсумок однаковий у кожній групі, а психолого-педагогічне значення, що стоїть за середнім балом, абсолютно різне.

Регресійний аналіз - це метод математичної статистики, який дає змогу вивчати залежність середнього значення будь-якої величини від варіацій іншої або кількох величин (при цьому використовують множинний регресійний аналіз). Поняття регресійного аналізу запровадив Ф. Гальтон, який встановив факт визначеного співвідношення між зростом батьків та їхніх дорослих дітей. Він помітив, що у батьків найнижчого зросту діти виявляються дещо вищими, а у батьків найвищого зросту - нижчими. Такого роду закономірність він назвав регресією. Регресійний аналіз використовують переважно в емпіричних психологічних дослідженнях для розв'язання завдань, пов'язаних з оцінюванням будь-якого впливу (наприклад, впливу інтелектуальної обдарованості на успішність, мотивів - на поведінку тощо) при конструюванні психологічних тестів.

Факторний аналіз - метод багатомірної математичної статистики, який використовують у процесі дослідження статистично пов'язаних ознак з метою виявлення деяких прихованих від безпосереднього спостереження факторів. За допомогою факторного аналізу не просто встановлюють зв'язок між змінними, що перебувають у стані перетворень, а визначають ступінь цього зв'язку та виявляють основні фактори, що спричинюють вказані перетворення. Особливо ефективним факторний аналіз може бути на початкових стадіях дослідження, коли необхідно з'ясувати деякі попередні закономірності в досліджуваній сфері. Факторний аналіз повинен зменшити кількість змінних, звести їх різноманіття до кількох загальних чинників. Експеримент, що ґрунтується на таких змінних, досконаліший, ніж експеримент, заснований на змінних, обраних довільно або випадково.

Якщо результати обчислення коефіцієнтів, кореляції свідчать про щільні зв'язки між кількома показниками (кореляційні плеяди), припускають, що за ними стоїть загальний фактор - змінна вищого рівня узагальнення. Факторні моделі використовують скрізь, але особливо популярні вони у психології особистості та інтелекту.

Перед використанням методів статистичного аналізу треба впевнитися, що розподіл якості, яку вивчають, є нормальним; однак і за цієї умови існує ймовірність, що отримані результати виявляться випадковими. Цю ймовірність називають "рівнем значущості".

Математичні методи можуть бути досить ефективними й корисними при організації і проведенні психологічних досліджень, але вони, як і будь-які інші, мають свою сферу використання та можливості. Застосування методу зумовлене предметом дослідження і його завданнями, що стосуються математичних методів.

Обираючи певний метод, слід керуватися одним із принципів психологічного дослідження - вимогою змістової і процедурної спорідненості природи досліджуваного явища і методу (або їх системи), який використовується: статистичний аналіз дає змогу встановити і визначити кількісну залежність явищ, проте не розкриє її змісту; а побудова надійних і валідних тестів неможлива без застосування математичних методів.

 

25.роль експерименту у розвитку диференційної психології

26. Індивідуальні параметри сприйняття

Першим етапом у вивченні відмінностей людських відчуттів і сприйняття були експерименти Ф. Гальтона, Дж.-М . Кеттела і Дж. Джилберта. Американський психолог Дж. Гібсон у 1941 р. запропонував розширене трактування поняття "патерн", що активно використовували в експериментах зі сприйняття. Проаналізувавши велику кількість досліджень, Дж. Гібсон зробив висновок про необхідність урахування стану суб'єкта, викликаного інструкцією, і впливу минулого досвіду на отримані результати. Це означало, що психологи усвідомлюють важливість урахування особистісної детермінанти при дослідженні психічних процесів, зокрема сприйняття, формування образу, які ще позначають термінами "перцепція", "перцептивний процес".

Сприйняття (образ сприйняття, перцептивний образ) - суб'єктивний образ предмета, явища або процесу, що безпосередньо впливає на аналізатор або систему аналізаторів.

Більшість виявлених відмінностей у способах сприйняття групуються навколо метапараметрів "глобальність - артикульованість", "широта - вузькість" та ін. (табл. 3.1.). Так, у тогочасних дослідженнях наголошувалося, що одній і тій самій групі випробовуваних властивий прояв синтетичності, суб'єктивізму, активності й упевненості. Концептуально експериментальні диференціально-психологічні дослідження сприйняття узагальнили в 50-ті роки XX ст. в межах "нового погляду" і "перцептивної установки".

Таблиця 3.1 Концепції типів сприйняття (за О. Лібіним)

Вимірювання	Інтерпретація	Автори
1	2	3
Аналітичні (А) (деталізатори) - синтетичні (С) (інтегратори)	А. проявляють тенденцію сприймати окремі частини об'єктів, зазнаючи труднощів у вичленуванні цілісної структури, і орієнтуються на відмінності; С. сприймають явища як інтегроване ціле, виділяючи схожість між частинами	Готшальд, 1914; Роршах, 1921
Об'єктивісти (J)- суб'ективісти (С)	0. властиве стійке, вузько спрямоване і точне сприйняття; С. - широке поле сприйняття із суб'єктивною інтерпретацією дійсності	Анг'яп, 1948
Концептуальні ("активні") (К) - перцептивні ("пасивні") (П)	К. працюють раціонально, формулюючи варіанти правильних рішень при виконанні класифікацій; П. використовують метод проб і помилок, керуючись безпосереднім сприйняттям стимулу. Виявлено темпера-ментальну і вікову детермінацію цих типів сприйняття	Ганфман, 1941; Виготський, 1922
Впевнені (В), або оцінювальні, - обережні (0), або неоціню-вальні	В. одним узагальненням інформують про те, що сприймають, у т. ч. неіснуючі деталі; 0. дають докладні звіти про сприйняте, у т. ч. найдрібніші деталі	Бартельт, 1932

Закінчення таблиці 3.1                                      

1	2	3
Дезінтегровані (S-тип) - інтегровані (J-тип)	Сприйняття в-типу нестабільне, несистемне і не пов'язане прямо зі сприйманою реальністю; сприйняття Л-типу систематичне, логічне і реалістичне	Джонс, 1938
Орієнтовані на колір (К) - орієнтовані на форму (Ф)	К. віддають перевагу колірним ознакам як основі; Ф. - ознакам форми. Виявлений зв'язок Ф. із шизоїд ними, а К. із циклоїдними рисами особистості	Айзенк, 1947
Візуальні (В) - гаптичні (від грец. паріїков - дотиковий) (Г)	В. будують інтерпретацію, спираючись на зорові образи; Г. віддають перевагу дотиково-кінестетичному каналу інформації	Ловнфельд, 1945

Представники "нового погляду" зосередилися на співвідношенні мотиваційних і перцептивних чинників при вивченні індивідуальних відмінностей. У Бруклінському коледжі Нью-Йорка під керівництвом Соломона Аша (1907-1996) і Германа Віткіна (1916-1979) було реалізовано дослідницьку програму, підсумком якої стала книга "Особистість через сприйняття". У процесі реалізації її було зафіксовано індивідуальні відмінності у здатності студентів коледжу правильно встановлювати вертикальну позицію в спеціальній тестовій ситуації зі спотворенням зорового сприйняття, а також в умінні виділяти просту фігуру зі складного геометричного фону у перцептивних завданнях. Отриманий параметр перцептивної полезалежності - полене-залежності був проявом на рівні сприйняття наскрізної стильової характеристики, що відображається на когнітивному рівні, у стилі спілкування, міжособистісній взаємодії.

Згідно з теоретичними і експериментальними дослідженнями представників напряму "перцептивна установка" Дж. Клейна і співробітників Меннін-герського фонду, індивідуальне сприйняття визначається адаптивними властивостями. Наголошуючи на психоаналітичному контексті розгляду проблеми, Дж. Клейн вказував: "Ми вивчаємо Его, коли аналізуємо особистісні характеристики способів сприйняття, а набір перцептивних установок є частиною цілісної системи его-контролю". Надалі поняття "перцептивна установка" замінив термін "его-контроль", тому дослідники Меннінгерської школи стали використовувати дещо видозмінене поняття "когнітивний контроль

27. Диференціація уявлень і уяви

Не обмежившись дослідженням території первинних психічних образів (відчуттів і сприйняттів), диференціально-психологічний аналіз став методом пізнання специфіки вторинних образів: характеристик уявлень і уяви, у т. ч. марень, мрій, фантазій. Уже в найзагальнішій здатності суб'єкта продукувати образи виявляється широкий діапазон індивідуальних відмінностей.

Уявлення - наочний образ предмета, явища, події, що виникає на основі минулого досвіду (відчуттів і сприйняттів) шляхом його відтворення в пам'яті або уяві

У зв'язку з цим розрізняють уявлення пам'яті та уявлення уяви. Оскільки уявлення виникають за відсутності об'єктів, що їх стосуються, вони зазвичай менш яскраві і детальні, ніж сприйняття, але більш схематизовані й узагальнені: у них відображаються найхарактерніші наочні особливості, властиві класу схожих об'єктів. Ступінь узагальнення в уявленні може бути різним, тому розрізняють одиничні і загальні уявлення: одиничні уявлення індивідуальніші і конкретніші за наочністю, ніж загальні, але в одиничних міститься узагальнення, оскільки вони є підсумовуванням образів багатьох сприйняттів окремих об'єктів.

В образній сфері є відмінності у домінуванні образів певної модальності і у мисленнєвому оперуванні образами.

Про індивідуальні особливості формування образів певної модальності свідчать дані, наведені у табл. 3.2.

Таблиця 3.2

Індивідуальна вірогідність переважання образів конкретної модальності

% людей	Переважні образи	% людей	Переважні образи
97	зорові	67	Смакові
93	слухові	66	Нюхові
75	кінестетичні	54	Больові
70	дотикові	43	температурні

Спосіб отримання інформації людиною, що е основою продукування образів, визначають багато сенсорно-перцептивних модальностей. Добре досліджено три їх типи: дотикові (дотиково-кінестетичні), зорові і вербальні (аудіомоторні). Протиставлення "дотик - зір" ґрунтується на фундаментальній відмінності у контактно-фізичному і просторово-символічному способах маніпулювання інформацією. Проте дані про відмінності, обумовлені перевагою у використанні дотикових або зорових образів, поки що недостатньо досліджені.

Дихотомія "візуалізатори" - "вербалізатори" досліджена краще. "Візуалізатори" кодують інформацію безпосередньо через органи чуття, а "вербалізатори" - через різні форми символічно-смислового кодування, вербалізуючи матеріал будь-якого типу. Жінки більше схильні до "візуалізації", що деякі психологи пов'язують з відмінностями в активності півкуль мозку, а отже ~~ у пізнавальних стратегіях.

При мисленнєвому оперуванні образами виникають відмінності, пов'язані з елементами образів, що викликають труднощі при пригадуванні, - одні насилу пригадують рухомі сцени та об'єкти, інші - кольори. Відмінності виявляються в яскравості - чіткості образів, легкості і швидкості їх формування, зміни і руйнування.

Предметом диференціального аналізу є також уява як процес створення образів тих явищ, які не сприймаються у певний момент.

Уява - універсальна людська здатність до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом перероблення змісту практичного, чуттєвого, інтелектуального і емоційно-смислового досвіду суб'єкта.

Форми уяви намагався виявити ще Ф. Гальтон. Сучасні дослідники активно вивчають марення і мрії. Виявляється, особи, яких можна назвати "мрійниками", добре усвідомлюють себе, пам'ятають свої нічні бачення, менше пригнічують свої думки, виразніше уявляють те, що їх турбує, і з бажанням повідомляють про це.

Американський психолог Джордж Сінгер (нар. 1922) у 1966 р. на основі факторного аналізу даних виявив сім патернів, що характеризують індивідуальні відмінності у сфері вторинних уявлень - марень.

Перші два фактори відображали частоту (схильність мати часто різні марення або рідко лише деякі) і задоволення (сприйняття марень як нормальної частини свого життя, визнання способом, що допомагає розв'язувати деякі проблеми). Решта факторів була пов'язана зі змістом марень самозвинувачення (теми провини, мук совісті, депресії властиві людям з високими показниками за цим фактором); невротичного самозаглиблення (надмірна увага до характеристик і реакцій власного тіла, пов'язана з тривожністю); химерності (наприклад, чиясь голова, що пливе в космічному просторі); калейдоскопічності (потік фрагментарних шматочків образів, що "проходить крізь свідомість" (характерно для людей, які легко відволікаються, нудьгують)); реалістичності (позитивно корелює з емоційною стабільністю і допитливістю стосовно фізичного світу; сприятливо впливає на процес планування і наукового аналізу).

Загалом пізнання й аналіз вторинних уявлень допомагають різнобічніше побачити, збагнути індивідуальні особливості і відмінності, вибудувати стратегію поведінки в конкретних ситуаціях.

28.Стильові характеристики мислення

Однією з основних тем дослідження диференціальної когнітології є відмінності у понятійному мисленні. Традиційно ці дослідження ґрунтуються на використанні конструкта "когнітивний стиль", однак мають набагато ширший загальнопсихологічний контекст.

Мислення - пізнавальний психічний процес відображення дій'сності, вища форма творчої активності людини, здатність до оперування Інформацією.

Організація понятійного процесу ґрунтується на операціях розмежування і визначення співвідношення рівнів значення. Наприклад, дитячий крик має абсолютно різне значення у віці трьох і дванадцяти місяців. Із виникненням у дитини проблисків мислення її здатність виявляти значення в навколишньому світі й у власних реакціях стає запорукою якісного розвитку.

Аналіз формування понять і операції за значущими ознаками здійснюють зазвичай за допомогою методу класифікації. Важливо врахувати, які ознаки використовують при визначенні значення як класифікаційної основи - перцептивні чи функціональні. Широко досліджені такі основні вимірювання, пов'язані з індивідуальною варіативністю в операціях із значеннями:

1) "абстрактність - конкретність". Виявляється у специфіці формування понять. При цьому передбачають: чим конкретніша структура, тим більше вона залежить від фізичних атрибутів (перцептивних ознак, що виділяються) активуючого стимулу. Особистість абстрактного типу використовує більше інформації і стратегій для подолання проблем, що постають перед нею;

2) "концептуальна інтегрованість". Постає як схильність до співвідношення частин (понять) одна з одною і з попередніми концептуальними стандартами. Емпірично розрізняють стратегії продукування і комбінування понять;

3) "величина діапазону когнітивної еквівалентності". Характеризує стратегію мислення суб'єкта залежно від кількості понять, які він використовує для розв'язання завдань, формування категорій у процесі узагальнення. Під час сортування понять "аналітики", наділені вузьким діапазоном когнітивної еквівалентності, виокремлюють багато груп, орієнтуючись на різноманіття" а "синтетики", орієнтуючись на схожість" - меншу. Є дані про зв'язок цих стратегій мислення з різнорівневими параметрами індивідуальності. "Аналітики" переоцінюють фізичний інтервал часу, акцентують емоціогенні властивості об'єкта, характеризуються лівопівкульним переважанням активації в потиличних ділянках (за даними ЕЕГ). "Синтетики" більше схильні до гніву, а не страху, завуальовують емоціогенні властивості об'єкта, прагнуть до огляду, систематизації і компонування даних;

4) "ригідність - лабільність" пізнавального контролю. Оцінюють з погляду ефективності подолання стереотипу і за швидкістю, точністю виконання критичного завдання. Вона також характеризує стійкість індивіда до перешкод у процесі переключення на інші види і способи діяльності відповідно до об'єктивних вимог;

5) "вузькість - широта категоризації". Описує індивідуальні відмінності в класифікаційних стратегіях. Для визначення ступеня вираженості цього стильового параметра використовують вільне сортування об'єктів (суб'єкт сам визначає підстави для класифікації) на основі схожості. Надання переваги великій кількості груп з маленькою кількістю об'єктів у кожній відображає вузьку категоризацію; надання переваги малій кількості груп з великою кількістю об'єктів у кожній з них є індикатором широти категоризації. Також використовують велику кількість завдань, у яких суб'єкт повинен утворювати групи на основі певної категорії.

Відмінності в пізнавальній сфері вивчають як формальні процеси - пізнавальні стратегії сприймання й оброблення інформації - і як змістові процеси, коли дослідника цікавить феномен, відображений у певному процесі.

29. Геніальність як прояв обдарованості

Поняття "геніальність" тісно пов'язане з обдарованістю, креатівністю і раннім розвитком. Геніальність і обдарованість іноді вважають синонімами, розуміючи як геніальність особливо рідкісні й видатні досягнення. Обдарованість, зокрема в контексті здібності до навчання або творчого таланту, визначають менш строго.

Геніальність (лат. genialis - властивий генієві, плідний) - здатність отримувати результати у певній сфері діяльності, які зумовлюють корінні зрушення, впливають на діяльність інших людей протягом тривалого часу.

Дослідження біографій видатних людей засвідчили, що помітні історичні фігури походили з високоосвічених сімей, мали міцне здоров'я і сильний характер. Не було виявлено зв'язків між геніальністю і патологіями чи хворобливістю.

Як довели сучасні дослідження, учених, художників і фахівців, що вирізнялися надзвичайною продуктивністю або творчими здібностями, крім високого інтелекту об'єднували деякі особистісні риси, мотивація до роботи і перцептивний стиль.

Вирішальне значення у підвищеній творчій віддачі відіграє не надзвичайний природний дар, а велике прагнення до реалізації, дуже сильна установка, що стимулює до безперервних пошуків. Часто генії довго не можуть виявити, в якій галузі вони обдаровані. Головними у феномені геніальності є підвищений тонус, здатність до концентрації, потужність життєвих сил. Вивчаючи генетичні передумови геніальності, вчені зосереджуються на особливостях обміну речовин, гормонального балансу, що можуть підвищувати продуктивність діяльності.

У пояснення феномену геніальності суттєвий внесок зробили представники патологічних, психоаналітичних теорій, а також теорій якісної та кількісної переваги.

Патологічні теорії пов'язують геніальність із безумством, недоумством, "расовою дегенерацією", занепадом фізіологічних функцій особи. Цю традицію започаткували ще Арістотель і Платон, які вивчали особливості марення великих людей. Надалі було доведено, що рівень психічного здоров'я геніїв справді часто далекий від норми. На думку В. Ланж-Ейхбаума, який вивчив 800 біографій відомих людей, патологічний стан підвищує емоційну сенситивність, ослаблює самоконтроль, що призводить до пригніченості, ставить людину перед необхідністю гіперкомпенсації. У комплексі це сприяє підвищенню креативності.

Психоаналітичні теорії, зосереджені на мотиваційних компонентах творчості, розглядають геніальність як один із психологічних захистів (сублімацію). Згідно з цим підходом, творчість є компенсаторною відповіддю на психологічні або фізіологічні проблеми.

Теорії якісної переваги визначають геніальну людину як особливу, відмінну від решти, наділену креатив-ним інтелектом - здатністю породжувати не тільки суб'єктивно, а і об'єктивно нове.

Теорії кількісної переваги вважають геніальність досягненням верхньої межі здібностей, які спочатку властиві багатьом, але переважно не отримують мотиваційного або освітнього підкріплення.

Емпіричних доказів правильності жодної із цих теорій досі не отримано, і геніальність розглядають як полідетерміноване явище.

На дослідженні геніальності як підвищеної розумової активності зосереджувався генетик Володимир Ефроїмсон (1908-1989), який використовував метод пато-графії (вивчення хвороб) видатних людей минулого. Геніальність він трактував як наслідок взаємодії соціальних і біологічних чинників, вважав, що її формування можливе за дотримання таких умов:

1) становлення в дитячо-підлітково-юнацькому періоді твердих ціннісних установок;

2) вибір діяльності відповідно до індивідуальних об-дарованостей, які є в кожної людини;

3) оптимальні умови для розвитку цих обдаровано-стей, іноді створені навіть усупереч соціуму;

4) наявність сприятливих соціальних умов (соціального замовлення, "попиту") для самореалізації.

Прояви виняткової обдарованості підвищують соціальні та інформаційні кризи, які стимулюють пошук нових ресурсів. Проте вирішального значення в розвитку і прояві геніальності Ефроїмсон надавав спадковості, встановлюючи тісний зв'язок між надобдарованістю і особливостями фізіології людини, що призводять до екзотичних захворювань (рідкісних, як і сама геніальність). Розвиваючи ці міркування, він виокремив найстійкіші комплекси "синдром - геніальність":

1. Підвищений рівень сечової кислоти (подагра і гіперурикемія). Подагрична стимуляція мозку може підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Міждисциплінарне дослідження, присвячене ролі подагриків у світовій історії, довело, що багато її діячів страждали від подагри - Александр Македонський, Петро І, ПІ. де Голль.

2. Синдром Марфана - особлива форма диспропорційного гігантизму, наслідок системного дефекту сполучної тканини. Його успадковують домінантно, тобто за вертикальною лінією, але з дуже варіативними проявами. За максимального прояву спостерігаються високий зріст за відносно короткого тулуба, величезні кінцівки, арахнодактилія (довгі павукоподібні пальці), вивих кришталика, надзвичайна худорлявість і деформована грудна клітка, порок серця, аневризма аорти. При цьому рідкісному захворюванні (1 : 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, наявний підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус. Такими людьми були А. Лінкольн, Г.-Х. Андерсен, К. Чуковський.

3. Тестикулярна фемінізація (синдром МоррІса) - спадкова нечутливість периферійних тканин до маску-лінізуючої дії чоловічого гормону сім'яників. Унаслідок цього розвиток організму, наділеного чоловічим набором хромосом (46/ХУ) і сім'яниками, парадоксально відбувається в жіночому напрямі. Розвивається псевдогермафродит - висока, струнка, статна, фізично сильна жінка без матки, з малою піхвою; у неї немає менструації, вона не може народжувати, однак здатна до сексуального життя і зберігає нормальний потяг до чоловіків. Через безплідність псевдогерма-фродитів, носіїв мутації, ця аномалія дуже рідкісна (1: 65 000 серед жінок). Псевдогермафродитизм міг би спричинювати тяжкі психічні травми, але емоційна стійкість, життєлюбність, багатоманітна активність, фізична і розумова енергія хворих на нього людей вражають. За фізичною силою, швидкістю, спритністю вони настільки перевершують фізіологічно нормальних осіб жіночої статі, що дівчат і жінок із синдромом Морріса (їх легко визначити за відсутністю статевого хроматину в мазках слизової рота) виключають із жіночих спортивних змагань. Від цієї аномалії, ймовірно, потерпали Жанна д'Арк, Єлизавета Тюдор, Аврора Дюпен (Жорж Санд), Олена Блаватська.

4. Гіпоманіакально-депресивний психоз. У більшості досліджуваних осіб Ефроїмсон спостерігав клінічні прояви психічного розладу у фазах депресії, відмову від їжі, мутизм, багатотижневе мовчання, знищення готових творів, спроби самогубства, але справжніх маній з безглуздою гіперактивністю майже не було. Психопатологічну стимуляцію розумової діяльності спричинюють лише ті випадки, коли хворі на піку спалаху маніакаль-ності проявляють не безглузду метушливість, а підвищену працездатність, з різким, багатосезонним, багаторічним періодом смутку і бездіяльності між творчими підйомами. Такими людьми могли бути Дж.-Г. Байрон, Р. Берне, О. Пушкін.

5. Гігантолобість і високолобість. Збільшення голови і лобових часток у процесі природного добору є основою для припущення про деяку кореляцію між висотою лоба та інтелектом. За даними досліджень, у більшості тканин транскрибується тільки 3-Н$% унікальної ДНК, тоді як у тканинах мозку миші транскрибується 10-13% цієї ДНК, а в мозку людини - 20%. Отже, в мозку максимально мобілізується і використовується генотип людини. Водночас припускають, що частина мозку людини, яка керує фізіологічною функцією центральної і периферійної нервових систем, становить близько третини або чверті його об'єму, тоді як 2/3-3/4 виконує функцію мислення. Завдяки цим даним актуалізується питання про значення об'єму мозку.

Антропологічну і психометричну позитивну кореляцію між розмірами лоба і рівнем мислення підтвердило вивчення серій портретів видатних діячів у різних галузях. Переважно вони були високолобі і дуже високоло-бі, а гігантолобість серед них траплялася приблизно так само часто, як і середньолобість. Якщо подагра, гіперурикемія, гіпоманіакальність, синдром Марфана властиві 25-70% геніїв, то гігантолобість і високолобість- 100%.

Отже, геніальність значною мірою зумовлена генетичними механізмами, виявляється в надконцентрації на значущій діяльності і нерідко супроводжується порушеннями фізичного і психічного здоров'я. Однак цих знань недостатньо для всебічного розуміння сутності геніальності, а тому вона потребує подальшого вивчення.

30. Індивідуальний стиль діяльності (ІСД) - властива Індивіду система навичок, методів, прийомів, способів розв'язання завдань певної діяльності, що забезпечує більш-менш успішне її виконання.

Людина, свідомо або стихійно мобілізуючи свої цінні для роботи якості, одночасно компенсує або долає ті, які перешкоджають досягненню успіху. Унаслідок цього формується індивідуальний стиль діяльності - неповторний варіант типових для певної людини прийомів роботи у звичних для неї умовах. У руслі цього напряму вивчають стилі моторної активності, стилі емоційної поведінки, спілкування і керівництва, стилі вольової активності та саморегуляції, проте гіпотез, що розглядають стиль як цілісну структуру індивідуальності, досі не вироблено.

Одне з найважливіших завдань навчання полягає в тому, щоб допомогти людині знайти стиль діяльності, найбільш відповідний її індивідуальним особливостям.

 

31. Культурні відмінності і їх вияви

Дослідження етнічних груп дає змогу чітко диференціювати культурні відмінності. Етнічна група - будь-яка група із загальними культурними традиціями і відчуттям ідентичності. її можуть об'єднувати історія і традиція, мова, географія, раса, релігія тощо.

Спостерігаючи поведінкові відмінності в етнічних групах, психологи можуть отримати уявлення про те, які види і форми поведінки змінюються від культури до культури, а які є відносно постійними і виявляються у всіх. Іноді результати таких порівнянь істотно впливають на погляди представників соціальних наук.

Зокрема, результати крос-культурних досліджень Маргарет Мід культури острова Самоа, опубліковані у збірці праць "З південних морів", кардинально змінили розуміння особливостей підліткового віку. До того вважали, що бурхливі емоційні процеси повинні супроводжувати активні фізіологічні процеси, і це є універсальною ознакою для будь-якої культури. Мід виявила, що на Самоа методики батьківського виховання дітей істотно відрізняються від прийнятих В американській культурі. Батьки самоанських дітей прагнули уникати конфліктів із ними, не обмежували ігор, не примушували силою виконувати які-небудь завдання. Тому між ними рідко виникали конфлікти й емоційна напруженість. Надалі правила та обмеження, оскільки їх встановлювали не батьки, а традиція, не викликали конфліктів та емоційного дискомфорту, а покарання не призводило до образ або ворожого ставлення. У результаті досліджень М. Мід постали нові питання: як багато в поведінці зумовлено культурою; що залежить уній від тілесної конституції тощо.

Ці та подібні дослідження стали основою для обґрунтування психологами поняття "культурний детермінізм" - зумовленість вибору людини її належністю до певної культури.

Американська дослідниця Рут Бенедикт у праці "Моделі культури" стверджувала, що діти стають частиною своєї культури зі всіма її усвідомлюваними можливостями та обмеженнями, які спрямовують їх життя. Це означає, що вибір людини визначається культурою, до якої вона належить. Максимуму цей вплив досягає, коли дитині виповнюється п'ять років. Зіткнення з культурними нормами й очікуваннями часто викликає обурення і неприязнь дитини, бо вона прагне до автономії і вільного вираження спонук, що призводить до конфлікту з тими, хто виконує роль "агентів" культури, - батьками, рідними, старшими. Прийняттю культурних норм сприяють тісні емоційні зв'язки між дітьми і батьками. Загалом культурний детермінізм означає, що люди позбавлені можливості обирати свій життєвий шлях, він наперед визначений належністю до певної культури.

Міжкультурні відмінності можуть також спричинити культурний шок - тривогу, викликану втратою відчуття того, що, коли і як потрібно робити в новому для особистості культурному середовищі. Людина, що потрапила в чужу культуру, виявляє, що звичні орієнтири зникли і заміщені дивними або незнайомими. У неї можуть виникати найрізноманітніші стани - від почуття дискомфорту до цілковитої дезорієнтації, що вимагає перебудови мислення. Іноді поняття "культурний шок" використовують на позначення загальної ситуації, коли людина вимушена пристосовуватися до нового порядку, за якого не діють раніше засвоєні культурні цінності й моделі поведінки. Проблеми, спричинені культурним шоком, можна розпізнати, спираючись на такі ознаки:

1) зміна значення або відсутність звичних орієнтирів поведінки, очікуваної від людини;

2) втрата цінностей, які людина вважала справжніми, бажаними, привабливими і важливими;

3) виникнення тривоги, депресії, ворожості, що змінюється від легкого неспокою до люті;

4) незадоволення новим способом життя та ідеалізування старого;

5) недієвість звичних способів відновлення сил і душевної рівноваги;

6) відчуття, що цей стан перманентний і ніколи не мине.

Входження в нову культуру часто змушує людину негативно оцінювати її і свою колишню культуру. Донедавна була поширена думка, що культурний шок має лише негативні наслідки: напруженість унаслідок витрачання сил на психологічну адаптацію; почуття втрати друзів, статусу, роду занять і майна; неприйняття людини новою культурою і її неприйняття нею самою; втрату ясності стосовно ролі, рольових очікувань, почуттів і Я-ідентичності; здивування, неспокій, огида або обурення культурними особливостями нового і колишнього способів життя; усвідомлення власного безсилля внаслідок нездатності вписатися в нове навколишнє середовище. Однак нерідко він мобілізує, стимулює відчуття в собі нових особистісних сил і можливостей.

За моделлю П. Адлера переживання культурного шоку охоплює такі стадії:

- первинний контакт, коли новоприбулий переживає цікавість і збудження "туриста", але при цьому його базисна ідентичність все ще пов'язана з рідною країною;

- дезінтеграцію старої системи орієнтирів, за якої особа відчуває себе збитою з пантелику і пригніченою вимогами нової культури;

- реінтеграцію нових орієнтирів і поліпшене уміння функціонувати в новій культурі. Типові емоції, пов'язані з цією стадією, - гнів і образа на нову культуру як причину труднощів;

- продовження процесу реінтеграції в напрямі набування автономії і підвищення здатності бачити позитивні і негативні елементи як у новій культурі, так і в колишній;

- незалежність, тобто досягнення "бікультурності", здатності функціонувати і в старій культурі, і в новій.

Цю послідовність стадій (кроків) можна описати ( U-подібною або W-подібною кривою, коли процес пристосування повторюється в умовах колишньої культури. Попри певні недоліки, модель культурного шоку набула популярності серед учених.

Деякі дослідники дійшли висновку, що сильний культурний шок (у тривалих зарубіжних відрядженнях) змушує людину продуктивніше працювати. Це узгоджується з позицією П. Адлера, який стверджував, що культурний шок стимулює процес міжкультурного научіння, який сприяє самопізнанню та особистісному зростанню.

Виникнення культур-шоку пояснюють географічним переміщенням, що викликає тугу з приводу втрачених зв'язків (це відбувається не завжди, і передбачити подібну реакцію і її глибину неможливо); фаталізмом, песимізмом, безпорадністю людини, що потрапляє в чужу культуру (це не розкриває відмінностей в ступені дистресу); процесом природного відбору, або виживання (таке пояснення дуже спрощене); надмірними очікуваннями (зв'язок між незадоволеними очікуваннями і поганим пристосуванням не доведений); негативними подіями та порушеннями щоденного розпорядку; розбіжністю цінностей через відсутність взаєморозуміння і конфлікти; дефіцитом соціальних навичок, соціальної підтримки.

Для подолання культурного шоку важливо мати кілька моделей адаптивної поведінки, враховуючи, що будь-яка важлива зміна в житті, як правило, спричинює стрес і дискомфорт. Тому особливо важливо зберегти особистісну цілісність і самоповагу.

На пристосування до нової культури потрібен час. Кожна людина пристосовується в індивідуальному темпі, залежно від ситуації. Допомагає й усвідомлення, що інші люди переживали культурний шок і подолали його.

Те, що людина легко пристосовувалася в рідній культурі, не означає, що адаптація до чужої культури буде простою. Особливо це відчутно, якщо у традиційній культурі жилося краще. До культурного шоку потрібно готуватися, що полегшить процес пристосування: вивчити мову, культуру, змоделювати ситуації тощо.

Отже, культурний шок є процесом научіння, іноді важким і неприємним, навіть шкідливим для здоров'я і психіки людини. Однак готовність до його переживання полегшує адаптаційні процеси.

Роль крос-культурних досліджень підвищуватиметься, оскільки все більше психологів прагне звільнитися від обмежень, накладених європейськими й американськими теоріями. Крос-культурні дані і факти можуть стати стимулом до нового мислення і побудови загальних і точніших теорій.

32. Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

Задатки як психофізіологічна основа здібностей детерміновані властивостями нервової системи. Сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів, сприяючи комунікативним і вольовим якостям, поліпшують діяльність, де ці якості необхідні, а слабка (чутлива) нервова система сприятлива для занять мистецтвами. Задатки виявляються у схильностях до певного виду діяльності, підвищеній допитливості, пов'язуючи здібності і темперамент.

Задатки здібностей - генетично детерміновані анатомофізіологічні особливості мозку і нервової системи, що є індивідуально-природною передумовою формування і розвитку здібностей.

Будучи лише однією з умов формування здібностей, задатки не зумовлюють їх автоматичного розвитку. Задатками загальних і спеціальних здібностей можуть бути:

1) властивості нервової системи (передусім ті, що характеризують роботу різних аналізаторів, ділянок кори великих півкуль), від яких залежить швидкість утворення тимчасових нервових зв'язків, їх міцність, легкість диференціювань, сила зосередженої уваги, розумова працездатність тощо;

2) індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку тощо.

Дані сучасних психогенетичних досліджень свідчать, що здібності, вимірювані тестами, мають більший коефіцієнт спадкової детермінації, ніж їх передбачувані психофізіологічні задатки - властивості нервової системи.

Успішність діяльності обумовлюють мотивація, особистісні властивості, що спонукало деяких дослідників зарахувати до здібностей властивості психіки, які визначають успіх у конкретній діяльності. Проте Б. Теплов стверджував, що, крім успіху в діяльності, здібність детермінує швидкість і легкість оволодіння діяльністю. Тому швидкість навчання може залежати від мотивації, але відчуття легкості при навчанні ("суб'єктивна ціна") радше обернено пропорційне до мотиваційної напруги.

Отже, що розвинутіша в людини здібність, то успішніше вона виконує певну діяльність, швидше її опановує. А процес оволодіння діяльністю і сама діяльність даються їй суб'єктивно легше, ніж навчання або робота в галузі, до якої вона не має здібності. Цій формулі здібності можна надати об'єктивну форму:

Вивчаючи здібності, В. Шадриков дійшов висновку, що поняття "здібність" є психологічною конкретизацією категорії "властивість". Найзагальніше описує психологічну реальність психічна функціональна система, процес функціонування якої забезпечує досягнення певного корисного результату. На цій підставі здібності можна розглядати як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції, мають індивідуальний ступінь вираження, що виявляється в успішності і якісній своєрідності засвоєння і реалізації цих функцій. Індивідуальний ступінь вираженості здібностей можна визначити і за параметрами, що характеризують діяльність: продуктивність, якість і надійність (функції).

Оскільки будь-який психічний процес (у т. ч. пізнавальний) є часовою характеристикою функціонування відповідної системи, В. Шадриков виокремив здібності мислительні, перцептивні, мнемічні тощо. Здібності, на його думку, є загальними в сенсі спорідненості з конкретними видами діяльності: не існує кулінарних, музичних, педагогічних тощо здібностей. Він запровадив поняття "загальна обдарованість" на означення здатності до різних видів діяльності, поєднання здібностей.

Розрізняючи спеціальні і загальні здібності, Д. Завалішина пов'язує загальні здібності з загальними умовами провідних форм людської діяльності, а спеціальні - з окремими видами діяльності, структуруючи здібності не за видами психічних функціональних систем, а за видами діяльності.

Логічно припустити, що здібності пов'язані з загальними аспектами функціонування психіки, які виявляються в загальних формах зовнішньої активності (поведінки) людини. На основі трьох функцій психіки (комунікативної, регуляторної, пізнавальної) Б. Попов розрізняє комунікативні, регуляторні і пізнавальні здібності.

Основні концепції здібностей безпосередньо пов'язані з методами їх діагностики. Факторно-аналітичні концепції загальних здібностей ґрунтуються на даних статистичної обробки результатів масового тестування учнів і представників різних професій. Більшість емпіричних досліджень спрямовані на виявлення загальних здібностей, від рівня розвитку яких залежить успішність діяльності. Набула популярності теорія інтелектуального порогу, відповідно до якої для успішного оволодіння кожною діяльністю необхідний певний рівень інтелекту, а подальший успіх зумовлений іншими індивідуально-психологічними особливостями.

Результати психогенетичних досліджень свідчать про високий рівень успадкування загального інтелекту і деяких спеціальних здібностей, зокрема математичних. Креативність, імовірно, більше залежить від впливу соціального мікросередовища. Існують теорії, що спираються на середовищний підхід до розвитку здібностей (теорія інтелектуального клімату сім'ї).

Високий рівень розвитку загальних або спеціальних здібностей характеризують як загальну або спеціальну обдарованість.

Загальна обдарованість - рівень розвитку загальних здібностей, що визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягти великих успіхів.

Якщо розглядати її тільки в кількісному контексті, то втрачається якісна, змістова сутність обдарованості як психічної реальності. Загальна обдарованість є основою розвитку спеціальних здібностей, але не залежить від них.

Припущення про існування загальної обдарованості висунув у середині XIX ст. Ф. Гальтон. У 1929 р. Ч. Спірмен запропонував двофакторну теорію інтелекту, яка пояснювала високі кореляції різнорідних тестів наявністю загального чинника розумової енергії. Безліч спеціальних чинників визначає успішність виконання конкретного тесту. Щодо цього тривалий час дискутували прихильники теорії множинності первинних здібностей (Е. Торндайк, Л. Терстоун) і теорії "загального фактора" (Г. Айзенк, С. Берт та ін.). Нині утвердилось уявлення про наявність інтелектуальної і творчої загальної обдарованості.

У результаті факторно-аналітичних досліджень виявлено незалежні типи художньої і практичної обдарованості. Ознаки цих типів поєднують люди, наділені науковою обдарованістю.

У наукових джерелах поширені такі тлумачення обдарованисті:

- якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність діяльності. Брак окремих здібностей компенсується переважальним розвитком інших;

- загальні здібності, що зумовлюють можливості людини, рівень і своєрідність її діяльності;

- розумовий потенціал (інтелект); цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;

- сукупність задатків, природних даних; характеристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;

- талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.

Багатозначність феномена зумовлює багатоаспектність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. Обдарованість як найзагальніша характеристика сфери здібностей є передумовою комплексного вивчення - психофізіологічного, диференціально-психологічного і соціально-психологічного.

33. теорія розвитку гендерної ідентичності

Формування ґендерної ідентичності  є складним і багатоплановим процесом, що триває  протягом усього життя. Ґендерна ідентичність є однією з базових складових «Я-концепції» і суттєво впливає на самоусвідомлення індивіда, його бачення картини світу. Ґендерна ідентифікація зазнає значного впливу соціальних і культурних факторів.  Певне значення також має самокатегоризація і самоідентифікація індивіда. Опанування статевої ролі та набуття ґендерної ідентичності являють собою дуже важливі завдання для підлітка. В становленні ґендерної ідентичності підлітків грають велику  роль відповідність критеріям статевих ролей, орієнтація на дорослих, і особливо на групи однолітків. Більшість дослідників вказують на проблеми з  адаптацією, у спілкуванні з іншими, досягненні власних цілей при наявності ґіпергендерності (яскраво вираженої маскулінності та фемінності). Поєднання чоловічих та жіночих поведінкових моделей суттєво розширює можливості особистості. Андрогінна особистість є більш гармонійною, вільною від стереотипів, легше досягає поставленних цілей. Орієнтація на адрогінну модель особистості, дозволяє підкреслити цінність кожної людини та її унікальні особистісні риси.Разом з тим, виникає необхідність розробки та запровадження у сучасній освітній практиці моделі гендерної просвіти з метою формування гендерної культури особистості.

 Етапи формування гендерної ідентичності:1) первинна статева ідентичність - формується вже к 1,5 рокам, вже к 2-м дитина усвідомлює свою стать, але ще не вміє пояснювати цю приналежність; 2) у 3-4 роки дитина свідомо розрізняє стать, часто асоціюючи її з зовнішніми ознаками, наприклад, з одягом та припускає можливу зміну статі; 3) у 6-7 років усвідомлюється неможливість зміни статевої належності, поглиблюється гендерна диференціація поведінки (різні інтереси хлопців і дівчат, різні ігри та стилі поведінки). Усвідомлення дитиною своєї статевої ролі охоплює уявлення про те, наскільки її якості відповідають очікуванням та вимогам чоловічої або жіночої ролі; 4) в підлітковому віці гормональні зміни призводять до змін в побудові тіла та новим почуттям, що пов’язані з гендерною ідентичністю та гендерними ролями. Нерівномірність фізичного, гормонального та психосоціального розвитку примушує підлітка наново осмислити та оцінити свою гендерну ідентичність та всі її соматичні, психологічні й поведінкові прояви. В підлітковому віці конкретизуються й закріплюються уявлення про особливості гендерно-рольової поведінки.…..

 

 

 

34. Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

Вивчення представників середньої і пізньої дорослості, особливо людей дорослих і літнього віку (35-55 і 55-70 років) засвідчило, що робота інтелекту "тих, кому за ЗО" значно відрізняється від особливостей побудови і функціонування інтелекту в дитячому, шкільному і студентському віці. Насамперед було виявлено парадоксальну співвіднесеність майже несумісних вікових психологічних ефектів: зниження з віком рівня основних невербальних здібностей (зменшення обсягу оперативної пам'яті, наростання дефектів уваги, погіршення просторових операцій тощо); підвищення реальної інтелектуальної продуктивності, аж до "вибуху" творчих інтелектуальних досягнень між 40-50 роками.

За припущенням Г. Лабов'ю-Вієф в інтелектуальній сфері дорослих людей відбувається глибоке структурне зростання. Відповідно, пік розвитку формальних операцій (за Ж. Піаже) в юнацькому віці - це лише прелюдія до подальших інтелектуальних досягнень дорослого. На думку Лабов'ю-Вієф, формально-логічні здібності - малозначущі в інтелектуальному житті більшості дорослих людей. їхній інтелектуальний розвиток забезпечує інтеграція різних форм досвіду, внаслідок чого у дорослої людини формується особлива ментальна модель дійсності, що об'єднує знання про об'єктивний світ, інших людей і власне Я. Тому для визначення рівня розвитку інтелектуальних можливостей на етапі зрілості контрпродуктивно використовувати традиційні психометричні тести.

Якщо інтелектуальна обдарованість справді вимірюється тестами інтелекту і тестами креативності, то літні і старі люди (а також представники нетехнологічних суспільств) мають вельми низький інтелектуальний потенціал. Проте такий висновок некоректний, бо саме на матеріалі психології літніх і старих людей та психології способу життя традиційного суспільства сформувався архетип " мудра людина ".

Психологічні дослідження мудрості ще тільки починаються. Та вже зрозуміло, що мудрість - це складник природного інтелекту, вона безпосередньо стосується перероблення інформації про те, що відбувається, адаптаційних процесів. Водночас мудрість є специфічним станом інтелектуальної зрілості, що виявляється в контексті повсякденного способу життя і є наслідком тривалого й унікального процесу накопичення життєвого досвіду.

Мудрість - експертна система знань, орієнтована на практичний бік життя, що дає змогу приймати виважені рішення І давати корисні поради щодо життєво важливих або складних проблем.

їй властиві такі найхарактерніші особливості: мудрість пов'язана з вирішенням важливих, смисложиттє-вих питань; рівень знань, задіяних при цьому, дуже високий; ці знання збалансовані і можуть використовуватися в особливих ситуаціях; мудрість поєднує розум і чесноти, може слугувати для блага окремої людини і людства; її легко розпізнають інші люди.

Мудрість не е нормативним психологічним утворенням, досягти її вдається далеко не всім.

Як стверджують С. Холлідей і М. Чандлер, ознаками мудрої людини е: здатність мати справу з парадоксами і суперечностями, ухвалювати розумні рішення в умовах практичної соціальної поведінки, погоджувати безліч думок, розуміти проблеми інших людей; відносність (не категоричність) у думках і оцінках, критичність в оцінюванні будь-якого знання, у т. ч. власного, тощо.

Дослідники вивчали уявлення "наївних" випробовуваних про те, як вони інтерпретують поняття "мудра людина". Факторизація висловлених випробовуваними думок дала змогу виокремити чинники - складники портрета мудрої людини:

1) неабияке розуміння того, що відбувається, засноване на життєвому досвіді (спостережливість, сприйнятливість, опора на здоровий глузд, відкритість інформації, здатність бачити суть ситуації тощо);

2) орієнтація на інших людей (уміння давати корисні поради, узгоджувати різні точки зору, вести мову про речі, які цікавлять багатьох людей, бачити подію в широкому контексті тощо);

3) загальна компетентність (освіченість, інтелігентність, допитливість, артикульованість уявлень, тямущість тощо);

4) інтерперсональні навички (уважний слухач, привабливий, не центрований на власних проблемах, спокійний тощо);

5) соціальна скромність (ненав'язливість, неімпульсивність, неметушливість, стриманість з переважанням тонких, не драматичних способів поведінки тощо).

Мудрість розвивається і збагачується з віком, тому створити тести мудрості у традиції класичних - вимірювань неможливо. Вона є особливою формою інтелектуальної зрілості, її психологічна основа - інтеграційні процеси у сфері індивідуального ментального досвіду, які підвищують роль метакогнітивного досвіду, внаслідок чого змінюють репрезентації того, що відбувається.

Лише "компетентних", "талановитих" і "мудрих" можна вважати інтелектуально обдарованими, оскільки критеріями їх ідентифікації є реальні інтелектуальні досягнення в умовах природної життєдіяльності. Феномен "компетентності" - перший ступінь, феномен "таланту" - другий ступінь, "мудрість" - третій ступінь у становленні інтелектуальної обдарованості. Усі ці феномени взаємоперехрещуються за психологічними механізмами: компетентні люди талановиті й мудрі у "своїй" сфері діяльності; талановиті люди компетентні і мудрі в тому, що стосується пізнання природи об'єктивного світу; мудрі люди компетентні і талановиті в оцінюванні і прогнозуванні соціальної дійсності. Кожний з цих феноменів - наслідок тривалого процесу, заповненого враженнями, подіями, роздумами тощо. Тому основні зусилля варто спрямовувати не на виявлення обдарованих дітей і підлітків, а на створення умов для прояву і становлення їх можливої обдарованості

34. теорії і концепції розвитку статевої ідентичності

Механізми статевої диференціації і засвоєння статевих ролей/ідентичностей стали предметом дослідження представників різних зарубіжних шкіл, концепцій.

Теорія моделювання, яка ґрунтується на психоаналітичній концепції ідентифікації 3. Фрейда, стверджує, що психологічна стать дитини формується на підсвідомому рівні насамперед як наслідування поведінки дорослих представників своєї статі (в першу чергу когось із батьків). Якщо об'єктом ідентифікації і наслідування є представник однієї з дитиною статі, то статеворольова і психо-сексуальна орієнтація відбувається в потрібному напрямі. Діти справді частіше для наслідування обирають модель своєї статі, однак досі лишається незрозумілим, чому діти вибирають як зразок представників саме своєї статі.

Істотно розвинуло психоаналітичні уявлення про стать запровадження К.-Г. Юнгом понять "аніма" й "анімус" - несвідомих образів жінки в душі чоловіка й чоловіка в душі жінки, що є узагальненим уявленням про протилежну стать і полегшує контакт із нею за допомогою неусвідомленого "пізнання".

У біхевіоризмі прийняття статевої ролі розглядають як наслідок набування навичок, підкріплюваних заохоченням, наслідуванням, вибором моделі поведінки. Маленькі дівчатка й хлопчики вже, як правило, мають особливості творчості й поведінки відповідно до статі, за якими можна діагностувати тенденції статеворольової соціалізації. Ще Е.-Г. Еріксон відзначав, що дівчатка частіше малюють щось завершене, замкнуте, яке має внутрішню площу; у їхніх малюнках переважають кола - це може бути озеро, сонце, причому внутрішній простір завжди заповнений. Це відповідає переважанню внутрішніх процесів і змін над зовнішніми. А у хлопчиків малюнки містять загострені (фалічні) фігури: башти замку, олівці, здебільшого спрямовані в зовнішній простір. Ця відмінність відповідає психологічному призначенню чоловічої і жіночої статей, яке в чоловіків полягає в інструментальному ставленні до світу, активній і завойовницькій поведінці, а в жінок - у спогляданні, сприйнятті, вбиранні, переробленні внутрішнього змісту. Діти також по-різному граються: для хлопчиків типова дія гри відбувається явно, в зовнішньому плані - аварія, катастрофа, війна, будівництво тощо. Для дівчаток найголовніше діється всередині; звідси інтерес до того, що відбувається в побудованому будиночку, замку, оточеному ровом, каструлі, що стоїть на вогні, та ін.

Матері інтуїтивно заохочують активність маленьких хлопчиків, прагнення до суперництва й досягнень. Водночас вимоги до дівчаток мають інший зміст: їм рідше забороняють плакати тощо. Сума вимог відображається в статеворольових стереотипах, що існують у суспільстві й сім'ї, - укорінених уявленнях про те, якими повинні бути чоловіки і жінки. Особливості внутрісімейної обстановки багато в чому визначають зміст статеворольової ідентичності дитини. Важливо, чи відповідає стать дитини батьківським очікуванням; якщо ні, існує ризик подавлення властивих статі поведінкових проявів і вияву характерних для іншої статі. Якщо стать дитини збігається зі статтю старшої дитини, традиційні статеворольові особливості у молодшої звичайно виражені сильніше: молодша сестра дівчинки матиме в собі більше "дівчачого", ніж молодша сестра хлопчика.

Ставлення батьків до власної статі проекціюється на дітей. Наприклад, матері майже не проекціюють на дочок чи синів маскулінно-фемінні стереотипи, прийняті в культурі, а батьки неоднаково сприймають і виховують дітей різної статі: дочок - гармонійно, заохочуючи в них фемінні якості; синів - суперечливо, вважають їх далекими від ідеалу й хочуть бачити більш мужніми, ніж ті насправді є.

Отже, усвідомлено й несвідомо заохочуючи одні форми поведінки і гальмуючи інші, можна регулювати процес маскулінізації-фемінізації дитини.

Теорія соціального научіння вирішальне значення приписує механізмам стимулювання, підкріплення із зовнішнього середовища: у хлопчиків заохочують маскулінну поведінку і осуджують фемінну, а в дівчаток - навпаки. У дітей поступово формуються уявлення про тип "хлопчачої" ("дівчачої") поведінки, заняття, інтереси, цінності. Рольова диференціація статі починається відразу після народження дитини, коли малюків наділяють іменем, одягають в різні кольори і дають різні іграшки, що чітко вказує на статеву належність як самій дитині, так і оточенню. Поведінка батьків - один із чинників статеворольової ідентифікації в дошкільному віці.

Американський психолог Альберт Бандура стверджує, що для людини моделлю своєї статі є не конкретна особа (батько або мати), а абстрактний образ представника чоловічої або жіночої статі, який формується на основі статеворольових уявлень у процесі інтеріоризації (лат. interior - внутрішній) - засвоєння суспільних статеворольових стереотипів на основі спостережень за людьми різної статі, а також унаслідок підкріплення та заохочення типової для статі поведінки, осудження нетипової значущими дорослими і ровесниками.

Згідно з когнітивною теорією, статева диференціація є наслідком засвоєння дитиною когнітивних (пізнавальних) структур. Автори теорії вважають, що основи статевих установок безпосередньо формуються організацією пізнавальної сфери дитини відповідно до її статевої ролі. Статеворольові уявлення дітей не є пасивними продуктами соціального научіння, а результатом активного відображення у свідомості дитини Д власного досвіду. Формування статеворольових уявлень у дошкільному віці залежить від загального інтелектуального розвитку дитини. Цей процес пов'язаний із самока-тегоризацією - ототожненням дитиною себе з певною статтю. Прихильники цієї теорії вважають, що статеворольові уявлення і стереотипи є не лише наслідком научіння, а й існують у свідомості у вигляді схем, за допомогою яких організується і структурується інформація. Статева типізація і рольова диференціація поведінки відбуваються завдяки тенденції до групування інформації. Це допомагає дітям переробити більше інформації і сприяє становленню психологічної статі.

Послідовники когнітивної теорії вважають, що внаслідок конкретності мислення і недостатньої переробки інформації статеві ролі дошкільнят суворо регламентовані. Гнучкість виникає тільки тоді, коли досягається певний рівень когнітивного розвитку. Окремі риси батьків можуть гальмувати або полегшувати статеву типізацію дітей, але не зумовлюють її.

Представники нової психології статі вважають, що основну роль у формуванні психологічної статі і статевої ролі відіграють соціальні очікування суспільства, які виникають відповідно до конкретної соціально-культурної матриці і відображаються в процесі виховання. Існує думка, що вроджена стать лише допомагає визначити потенційну поведінку дитини, а головне - стать психологічна, соціальна, на формування якої впливають расові, класові й етнічні варіації статевих ролей. За твердженням представників нової психології статі уявлення дітей про якості чоловіків і жінок формуються внаслідок засвоєння соціальних статеворольових стереотипів, концентровано представлених у сімейних стосунках (насамперед між батьком і матір'ю).

Стадіальна теорія (когнітивно-генетичний підхід), основою якої є вчення Ж. Піаже про стадії розвитку інтелекту дитини, наголошує, що дошкільники спочатку засвоюють стандарти соціальної поведінки завдяки дізнанню і виконанню правил, а потім переходять від об'єктивної зовнішньої відповідності до суб'єктивної внутрішньої (тобто від ролі до ідентичності). Згідно з цією теорією, дитина приблизно до 2-2,5 років навчається відповідній статі поведінці, потім засвоює фізичні й поведінкові прояви маскулінності і фемінності від осіб, які її оточують. До 5-6 років, усвідомивши незворотність своєї статевої належності, наслідує поведінку своєї статі. Засвоєння соціальних статевих ролей залежить насамперед від загального рівня розвитку інтелекту, пізнавальних психічних процесів. Якщо статеву роль дитина засвоює практично відразу (дитина знає, що вона дівчинка чи хлопчик), то тендерна схема (зумовлені статтю норми поведінки) є наслідком когнітивного розвитку і формується протягом перших в-7 років життя. Тендерні поняття формуються в дітей на підставі моделей, які вони уявляють.

За мовною теорією, інформація, яку сприймає дитина (зміст, тон мовця, тембр голосу, звукова ритміка, жести, міміка), сигналізує їй про її статеву належність і впливає на вибір моделей для ідентифікації й наслідування. Процес статевої соціалізації можна представити в такій послідовності: первинне сприйняття інформації (мовна теорія), яка сприяє формуванню первинної статевої ідентичності; ідентичність сприймання подальшої інформації і научін-ня, в процесі чого формуються статеворольові уявлення, засвоюються й інтеріоризуються статеві ролі, які у віці 5-6 років утворюють єдину зі статевою ідентичністю систему "роль - ідентичність". Надалі статеві ролі й статеві ідентичності функціонують в системі зворотних зв'язків, підкріплюючи і компенсуючи одна одну.

На думку багатьох дослідників, усі ці теорії - складники єдиної моделі формування психологічної статі, кожна з яких містить частину істини, але не охоплює всю складність процесу.