Марко Вовчок працювала над повістю протягом 1859-1861 pp.: розпочала роботу над твором у Немирові, продовжила у Петербурзі, а завершила у Парижі. Початкова назва повісті — «Панночка».
Жанр повісті дозволив письменниці ширше, ніж в «Народних оповіданнях», охопити проблему кріпосницької дійсності, змалювати понівечене життя кріпосних селян. Марко Вовчок майстерно створила цілу галерею образів селян-кріпаків і поміщиків, глибоко розкрила зародження протесту пригноблених людей проти кріпосництва. «Інститутка» — це перший зразок соціальної повісті в українській літературі, який засвідчив подальше зростання української прози на шляху критичного реалізму.
Стильові особливості повісті
Марко Вовчок обирає форму оповіді від першої особи, що дозволяє письменниці крізь призму сприйняття дійсності оповідачкою Устиною подати яскраві портретні і психологічні характеристики персонажів повісті. Ще однією стильовою особливістю «Інститутки» є прийом зіставлення, використаний, щоб яскравіше показати непримиренну боротьбу між двома протилежними соціальними групами. За цим принципом авторка згрупувала образи повісті: стара пані, інститутка та пан-ліберал, з одного боку, і кріпаки — Устина, Катря, Прокіп, Назар, бабуся-кріпачка — з іншого.
Багатство мови, близькість її до народної
Мова повісті «Інститутка» близька до народної розмовної мови: багата на епітети, порівняння, прислів'я, приказки.
Характеризуючи панів, письменниця вдається до народно-розмовних епітетів і порівнянь бурлескного стилю («І полковник поміж усіма, неначе той індик переяславський, походжає та все потроху пирхає», паничі в гості «так комахою і налазять, і налазять», «аж роєм коло нашої панночки звиваються, — так, як ті джмелі, гудуть», стара пані «така вже люта, — аж їй у роті чорно»). Письменниця, вдається до знижувальної лексики, характеризуючи панівний клас (панночка не говорить, а «ляскотить по-пташиному», «репече», «дзвякотить»), до зневажливої форми середнього роду, також поширеної в народі («Часом така юрма їх ужене, що дивуємось, яких-то вже між ними панів нема! Все теє регочеться, танцює, ість, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене!»).
У повісті «Інститутка» письменниця скористалась прийомом контрастного зіставлення. Вона показала, що за гарною зовнішністю панночки може ховатися хижа натура, яка «...дивиться так, що аж молоко кисне». Руки в панночки «холодні, як гадюки». Коли зайшла мова про дівчат-кріпачок, вона «скривилась і перехилилась набік, і очі чогось заплющує, і з місця зривається, — мов стеменний кіт, як йому з люльки в вуса пихкають...».
За допомогою фольклорних метафор письменниця акцентує увагу читача на гострих класових суперечностях своєї епохи. В уяві Устини кріпацьке село — це пекло. У тому пеклі, на панському порозі, кріпака щодня чекає «лихая година», там «де і люди пов'яли, змарніли». У своїй повісті Марко Вовчок відтворює життя, поєднуючи в одному словесно-художньому образі кілька тропів. Катря, обурена бездушністю поміщиці, вигукує: «Вона вже й оком своїм нас пожерла!»
Значення творчості Марка Вовчка
Після творчості Т. Шевченка «Інститутка» є кращим антикріпосницьким твором. У своїй повісті Марко Вовчок змальовує різні шляхи, якими йдуть її герої до волі. «Таким чином, письменниця показувала, що визволення з кріпацтва — це основна умова і вимога часу».
Велике значення «Інститутка» мала і в пореформений період, «коли перед літературою стояло завдання переслідувати і викривати тяжку спадщину кріпосництва на усіх ділянках народного життя».
«Інститутка», на думку І. Франка, сягає найглибше в «суть кріпацького лихоліття».
Реалізм і народність повісті, актуальність поставленої проблеми (розкріпачення селян), художня майстерність письменниці зробили «Інститутку» одним з кращих антикріпосницьких творів.
