Лондонський клуб, офіційно відомий під назвою «Консультативний комітет комерційних банків», являє собою форум, на якому відбувається реструктуризація боргів, наданих комерційними банками (без гарантій з боку урядів країн-кредиторів)..
Перше засідання Лондонського клубу відбулося у 1976 р. у контексті переоформлення заборгованості Заїру. У період, що передував мексиканській борговій кризі 1982 р., переоформлення звичайно охоплювало прострочені платежі у рахунок погашення основної суми боргу без надання нових коштів. Після боргової кризи в Мексиці банки розпочали численні надзвичайні операції з переоформлення, під час яких до боржників застосовувалися серйозні санкції. З 1985 р. банки усвідомили, що репресивні заходи зменшують імовірність платежів і, таким чином, тільки погіршують становище. З цього часу умови реструктуризації були пом’якшені шляхом зменшення спредів і подовження як періоду консолідації, так і періоду погашення.
Подальший, ще більш фундаментальний крок було зроблено у 1989 р. в контексті плану Брейді, у якому визнавалася необхідність полегшення сукупного боргового тягаря за допомогою заходів зі скорочення боргу і його обслуговування. «Облігації Брейді» — це цінні папери, що випускаються шляхом обміну позик комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Перевагою плану Брейді було те, що при вирішенні питання реструктуризації боргу він пропонував так зване «меню варіантів», що надавало кредиторам більшу гнучкість для ефективного управління своїми портфелями суверенних боргів. Проте не зрозуміло, які переваги отримує позичальник від скорочення боргу і використання «меню варіантів». Переваги можливостей з фінансування, які відкриває врегулювання його боргових проблем, отримані ціною перетворення боргу в цінні папери, які можуть стати предметом купівлі-продажу. Зміна форми боргу означає, що позичальник має менше інформації і менше можливостей впливати на дії своїх кредиторів.
Угоди про реструктуризацію боргів комерційними банками під егідою Лондонського клубу засновані на трьох головних положеннях:
- Положення про спільний доступ. При виплаті заборгованості не припускається дискримінація жодного з кредиторів;
- Положення про рівноправ’я. Усі позики розглядаються на рівноправній основі, що передбачає однакові права на платежі і заставу, які залежать від фактичного обсягу ризику банку;
- Положення про обов’язкову передплату. У випадку дострокових платежів у рахунок погашення боргу їх розподіл між кредиторами проводиться на рівній основі.
Лондонський клуб звичайно проводить свої засідання на прохання боржника, якому або загрожує дефолт, як в останні роки, або який уже припустив неплатежі і перебуває під загрозою серйозного накопичення боргу. Боржник, як правило, звертається до банку, від якого очікує співчутливого ставлення до свого запиту; в більшості випадків це банк з максимальною сумою наданих кредитів. Після цього складається перелік усіх кредиторів, і банки призначають координаційний комітет своїм, на який припадає максимальна сума наданих кредитів. Цьому комітетові надаються повноваження діяти від імені всіх банків-кредиторів.
Наступний крок координаційного комітету полягає у призначенні різних підкомітетів. Найважливішим з них є економічний підкомітет, в обов’язки якого входить оцінка становища із заборгованістю і загальних економічних перспектив країни з метою інформувати інші комерційні банки-кредитори про можливості боржника з погашення своїх боргових зобов’язань.
Етапи реструктуризації боргу Лондонським клубом:
1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум.
2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.
3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.
4. Збори з вивчення стану заборгованості, боржника
5. Узгодження основних умов.
6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.
Підписання юридичних документів усіма сторонами.
Лондонський клуб кредиторів — консультативний комітет найбільших банків-кредиторів, який засідає у зв'язку з переговорами їх з урядами країн-боржників з питань реструктуризації приватної заборгованості. Як правило, переговори ведуться одним із банків від імені та за дорученням інших банків, що беруть участь у консультативній раді. Лондонський клуб не має чітко визначеної структури і збирається у складі тих банків, які мають найбільші вимоги до країни-боржника, справу якої вони розглядають. У рамках Лондонського клубу банки укладають з урядом країни-боржника угоду або про щорічну реструктуризацію боргу, або про багаторічну реструктуризацію, якій підлягають лише виплати основного боргу. Всі інші прострочені суми повинні бути виплачені в момент підписання угоди про реструктуризацію. Лондонським клубом передбачені такі заходи, спрямовані на реструктуризацію боргу: викуп зі знижкою урядом країни — боржником приватного боргу своїх компаній в іноземних банків; обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, акції національних компаній), скорочення платежів для обслуговування боргу і надання нових позик для виплати старих боргів. У 90-ті роки XX ст. через механізм Лондонського клубу пройшли такі країни, як Аргентина, Болівія, Бразилія, Болгарія, Мексика, Нігерія, Польща, Філіппіни та ін.
Однією з головних передумов підписання угоди про реструктуризацію є, як правило, прийняття країною програми Міжнародного валютного фонду зі структурної перебудови економіки і здійснення економічних реформ.
